Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

Глава 34. Рівняння з купою невідомих

Лєрка розчинилась в нього на очах: просто розтанула у повітрі. Цього не могло бути… Цього не повинно бути! Вона не могла піти з життя! А, враховуючи, що бачив її лише він один, то, може, й примарилось, хоча іншим було не до цього і їхня увага була прикута до більш дієвого об’єкта. Тепер, поки не побачить її – не заспокоїться.

– Рушаймо! – скомандував. – Скарбник тепер вже точно не проблема.

Його не тішила думка про те, що довелось знищити створіння, винне лиш тим, що воно з’явилось у Наві. В нього й наміру такого не було. Та, коли побачив примарний лик Лєри, його охопило щось… як лють та розпач разом, а скарбник стояв на заваді. І те, що вирувало в ньому наразі, лякало і його самого. Якщо потрібно буде знести вовкулаків «Чорною месою» – він знесе, попри те, що залишить магічний слід. А володіють цим закляттям не так вже й багато людей, тож, вирахувати того, хто його використав, буде не важко. Та не це хвилювало Ігоря.

Вони попрямували до виходу коротким коридором. Та з-за рогу долинули звуки бійки. Колвін зробив знак гвардійцям й група приготувалась до бою. В міру їхнього просування звуки затихали. Варто їм було вийти на прямий проміжок до виходу з печери, як пролунав знайомий голос:

– Ваша Світлосте! Мені б дуже не хотілось, щоб хтось постраждав!

– Сигвальде?!

Дід вирішив таки підстрахувати. Чи… щось все ж сталось? Він сіпнувся вперед, його група рушила за ним, трохи загомонівши при цьому. На майданчику перед печерою були акуратно складені тіла вовкулак, а навколо стояв загін князівської гвардії. Ігор хмикнув: мисливці перетворились в дичину, котра зараз… спала?!

Його подив не залишився непоміченим:

– Це експериментальний препарат Його Світлості, який він завершив буквально сьогодні. Вирішили перевірити. Начебто вдало.

Колвін обійшов купку тіл:

– Сон? – звернувся до командувача гвардійців.

– Так. З побічним ефектом, щоправда: пам’ятати події останніх діб вони не будуть.

– Що… з Валерієй? – він боявся питати, та невідомість просто вбивала.

Сигвальд сховав посмішку у кулак, кахикнувши в нього:

– Пані Валерія наразі спить, – він трохи пом’явся. – На жаль, довелось її на це «вмовити» трохи примусово.

Добра новина! Що вже це кудлате чудовисько викинути встигло?!

– Тобто? – втупився він у начальника княжої стражі.

– Гадаю, краще вам буде це взнати від Його Світлості. З нею все добре, наскільки це можливо у її стані. А нам краще поспішити, доки не з’явились нові візитери, – Сигвальд поглянув десь вниз.

Ігор перевів погляд туди ж:

– Ви відкрили портал прямо тут?!

– Так, – кивнув той. – Використали один чудовий стрельницький артефакт, що маскує портали.

Колвін похитав головою: дід усіляко намагається продемонструвати йому свою любов та спокутувати провину, оскільки йому було відомо – скільки коштує такий артефакт. Якщо це не банальна демонстрація, покликана запевнити його у чистоті намірів Креслава. Навіть, коли той щирий – Ігор ніколи не пристане на його пропозицію, щоб не втратити Лєрку. А згода означатиме саме це.

– Добре, йдемо.

Вони спустились донизу. Та перед тим, як Сигвальд прочинить портал, Колвін відвів у бік Грайну:

– Повертайся до доньки, – він віддав їй пакунок з флаконами. – Змішаєш у рівних пропорціях і даси три краплі. Або, можеш не давати: вона й так прокинеться через добу.

– Що?! – жінка ошелешено витріщилась на нього. – Ти хочеш сказати…

– Грайна! – криво осміхнувся Ігор. – Невже ти й справді віриш, що я влив би отруту в дівчинку? Я не воюю з дітьми. То було добре розраховане снодійне.

Він намалював у повітрі сизий знак:

– Запам’ятовуй формулу, щоб не сидіти під власним будинком добу, поки захист сам розвіється.

Оморочниця вдивлялась в знак, щоб не забути жодного завитка. Вона здійняла очі на чоловіка:

– Ти обдурив мене, – прохрипіла тихим голосом. – Ти хоч уявляєш, що я пережила, поки ми бродили в тій клятій пастці! – зірвалась вже на крик, врізавшись кулаками у його плечі.

Ігор перехопив її зап’ястя й трохи відсторонив:

– Тепер ти знаєш, що відчуваю я, – він відпустив її руки й розвернувся йти, на мить зупинившись та кинувши через плече. – Якщо не бажаєш такої долі своїй дитині, ти знаєш як і де мене знайти.

Сигвальд прочинив портал і вони вийшли на майданчику, з якого злітають дракони. Колвін пронісся по сходах ураганом і ледве не збив з ніг Торна, що чергував біля Лєриної кімнати. Дівчина сумирно спала, підклавши долоньку під щоку. Поруч з нею, у кріслі сиділа Алєля:

– Нарешті! – здійнявши куточки губ в іронічній усмішці, підвелась вона. – Приймай пост.

Ігор обережно присів на край ліжка й ледь стиснув у руках тендітні дівочі пальці, як завжди – прохолодні:

– Що з нею?

– Як бачиш – спить.

– Алєля! – рикнув, не стримавшись він.

Сирін закотила очі:

– Лєрочка побачила сон, де ви застрягли в якійсь пастці, і вирішила будь-що дістатись туди ж на порятунок. А, коли Креслав не перейнявся її поривом, спробувала поцупити в нього портальний камінь, – усмішка зійшла з її обличчя. – Невдача спровокувала в неї нервовий зрив. Довелось приспати.

Ігор притиснув Лєркину долоню до своєї щоки:

– Це все?

Алєля роззирнулась по боках і знизала плечима:

– А що ще?

– Скільки вона спатиме?

– Зараз пришлю Зорана, хай пробуджує вже сплячу красуню.

Сирін випурхнула за двері, а він почав обціловувати змерзлі пальці цього неможливого дівчиська:

– Ідіотка моя, – шепотів, обдаючи теплим диханням її долоню. – Чому ж ти така неслухняна? Чому з тобою завжди щось трапляється? Лєрка, – Ігор погладив її щоку, задоволено відмічаючи швидкоплинну посмішку, що ковзнула по дівочих вустах від його доторку. – Ідея з супермагічнозахищеною камерою мені вже не здається такою безглуздою. Навіть поруч зі мною ти не можеш почуватись повністю у безпеці. Моя присутність біля тебе, на жаль, не є стовідсотковою гарантією твого захисту. Я став боятись… всього… Я втратив впевненість… Чо-о-о-рт! – його шепіт зірвався на рик. – Мені не можна цього, Лєрка…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍