Читати книжки он-лайн » Фанфік » Сьома команда, Діана Козловська

Читати книгу - "Сьома команда, Діана Козловська"

12
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 114
Перейти на сторінку:

— Гадаю, це марно. — Нарешті я збираюся зі своїми думками. — Від самого початку було безглуздо та навіть жорстоко стосовно конкурсантів. Ніхто з нас – і я зараз не маю на увазі нашу команду, а всіх учасників – не зможе отримати жаданий грант. Це було від початку неможливо. Ніхто з нас не має настільки міцних стосунків! І я не вважаю, що дружба це щось настільки значуще в моєму житті. Швидше, це біль й неминуча зрада, як і у випадку з Орочімару, адже він, напевно, зрадив своїх найкращих друзів, за яких ладен був ризикнути життям. Як іронічно! Життя – це поле бою, і виживає в ньому найсильніший! То що ми зараз робимо тут? Вчора ми терпіти не могли одне одного, а зараз накажете нам триматися за руки та дружити? Маячня!

— Сенс цього гранту значно глибший, Сакуро, — спокійно відповідає Какаші, — Джирая створив місце, куди ходять справді виняткові люди! Він не шкодує коштів на досягнення своєї мети. Він культивує те, що наразі тобі не зрозуміло. Адже зрештою, подолавши довгий і тернистий шлях, ти залишишся сама: у порожньому, дорого і сучасно обставленому кабінеті на самоті, та гірко шкодуватимеш. Гроші, вплив, статус, знання та інше не допоможуть тобі вгамувати ту порожнечу, яка роз'їдатиме тебе зсередини. Це неминуче підстерігає всіх в цих стінах, до кого не дійде сенс, що транслюється Джираєю. Лише справжні зв'язки здатні зробити людину щасливою, по-справжньому багатою та повноцінною. Не тільки дружба, а ще й батьківське кохання, кохання між хлопцем та дівчиною, все, від чого людина може вважати себе живою! Джирая хоче побачити щирість людських сердець. І навіть якщо вам не вдасться зрозуміти це, будуть ті, хто неодмінно зрозуміє, перейме і культивуватиме це у своїх дітях. Це набагато більше, ніж просто навчальний заклад. Це культурна спадщина, якщо говорити відверто!

— Старості навряд чи зрозуміти, про що йдеться, — сухо цідить Учіха, — вона не з тих людей, які хоч щось здатні відчувати та любити, окрім книжок та грошей. Тому я згоден з нею. Це було безглуздо від початку. Ми програли!

Від слів хлопця у мене чомусь стискається серце. Я все чудово розумію і погоджуюся з кожною фразою, ось тільки моя душа розривається на сотні шматків. Не здатна любити щось окрім книжок та грошей? Все вірно. Мені більше немає кого любити, адже найдорожча людина лежить у клятій землі!

Я згадую радісні очі батька. Те як я залазила на його величезну спину й уявляла себе птахом, який розплавляє свої крильця. Він катав мене, а я літала, розтинаючи руками повітря й відчуваючи ту підтримку та батьківську любов, яку має відчувати кожна дитина! Мама завжди була поряд із нами. Вона сміялася й жартувала. Батьки любили одне одного, показуючи мені, яким щасливим було їхнє подружжя. Вони випускники університету Джираї-сама, а мій тато був одним із найкращих студентів. Він справді прищеплював мені подібні думки, ось тільки він надто рано покинув нас із мамою, так і не навчивши мене найголовнішого. Його втрата завдала дуже великого болю нам обом. Ми стали нечуйними та байдужими, адже просто не ладні справитися зі скорботою та смутком.

На очі навертаються сльози, тому я швидко відвертаюся від хлопців та вчителя, відчуваючи, що ось-ось заплачу від спогадів. Як же принизливо показувати комусь слабкість! Як давно я не дозволяла собі заплакати, особливо на очах у сторонніх! Я вже готова зірватися з місця й втекти, десь сховатися та просто перечекати цей напад, але несподівано біля мене сідає Наруто. Такий спокійний й серйозний, як тоді на забігу. Його рука обережно торкається моєї скроні, і він кладе мою голову на своє міцне плече. Хлопець ніжно гладить мене по голові, лагідно усміхаючись, й шепоче, що все гаразд і він поряд. Зовсім як тато. Я не можу більше стримувати себе, руйнуючи всі ті внутрішні перепони та заборони, які зводила роками. Я просто плачу притуляючись до нього, аби заховати обличчя. Наруто дозволяє мені бути слабкою, обіймаючи моє тремтяче тіло. І я ховаю свої сльози в яскраво-оранжевій тканині його худі, яке має солодкий аромат коштовного одеколону.

— У кожної «колючої» людини розбите серце, — каже Узумакі, міцно обіймаючи мене, як колись це робив батько.

1 ... 15 16 17 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сьома команда, Діана Козловська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сьома команда, Діана Козловська"