Читати книгу - "Сьома команда, Діана Козловська"

Частина 5. Неформальні формальності, або "Це буде заявка на програш"!

Атмосфера настільки незручна, наскільки це взагалі можливо собі уявити! Плачучи на плечі Наруто, я втрачаю напрацьовану роками репутацію суворої дівчини за якісь лічені хвилини. Цей хлопець сприймає мої сльози як щось зрозуміле, ніби це відбувається не вперше. Його долоня погладжує мою голову, і це дарує величезне почуття захисту. У той момент, коли його пальці торкаються мого волосся, щось у мені змінюється, ніби клацає перемикач й приходить осяяння. Я більше не вважаю його ворогом. У мене починає з’являтися довіра та відчуття сорому за моє відношення до Наруто. Коли він ховає мої сльози у своїх міцних обіймах, я усвідомлюю: що б не сталося, у скрутну хвилину я буду тією, хто дасть йому можливість виплакатися на своєму плечі, як він зараз дозволяє це зробити мені.

Моя істерика триває кілька хвилин, після чого я відчуваю неабияке полегшення й зітхаю на повні груди. Легкий подих вітерця обдаровує мене свіжістю, і я ще раз набираю в легені повітря, перш ніж повернутися до реальності.

— Полегшало? — усміхається вчитель, розтріпуючи моє волосся рукою. — Якщо довго тримати все у собі, можна зрештою луснути, наче мильна бульбашка. Ти завжди була дуже суворою навіть до себе самої, тож я чекав, коли ти нарешті зможеш зрозуміти те, що ти все-таки людина. Ніколи не соромся щирих почуттів! Що б не сталося, твої друзі будуть поруч, навіть коли все розвалюється на очах. Це і є головний принцип вашого випробовування.

Мої щоки червоніють від збентеження. Не соромитися своєї слабкості? Це неможливо, особливо тоді, коли хочеш провалитися крізь землю й забути все, наче страшний сон! Мені дуже соромно, адже я занадто довго затягувала свої емоції та переживання в тугий вузол, який тепер почав розв’язуватися сам по собі. І тепер я втрачаю контроль, варто лише ситуації захлеснути мене з головою! Наскільки ж це принизливо! Як страшно не знати, що чекає на тебе попереду! Зізнаюся, десь глибині душі я майже готова повірити словам сенсея, ось тільки мене зупиняє несамовитий страх – я не готова знову втратити близьких мені людей. Якщо я відкрию своє серце, воно може не витримати чергової зради! Не можна змусити людей просто так полюбити одне одного!

— Яке диво, — пирхає Саске, — невже наша староста така сама, як і всі ми, звичайні смертні? Хто б міг подумати! Не розумію, навіщо треба вдавати з себе недоторкану, коли насправді така нюня? Ти постійно поводишся так, ніби недосяжна зірка, тому вельми передбачувано, що ти почала рюмсати як дівча, опустившись нарешті з небес на землю. Я сказав те, що думаю, і не проситиму вибачення, тож не дивись на мене так, Наруто! Попри ці сльози, я вважаю, що ми не зможемо стати друзями. Наруто надто простодушний. Я не знаю жодної людини, якій би він не зміг повірити. Однак ми з ним різні! Я не готовий йти тобі назустріч лише тому, що ти продемонструвала сльози. Я розчарований у своєму виборі союзника! Хоча й здатися я не можу, адже моя сім’я не схвалить таку необачність. Скажімо, я в безвихідній ситуації. Я справді шкодую, що не обрав Хінату! Про що я тільки думав?

— Саске, досить! — кричить Наруто, стискаючи кулаки, — ти ж й сам не віриш в те, що несеш!

— Що я сказав не так? Згадай-но, тебе й самого не раз дратувала зарозумілість старости! Накажеш мені змусити себе подивитись на неї інакше? Це буде нещиро, і зрештою ми все одно програємо, — Учіха відводить погляд, схрещуючи руки на грудях.

Слова Саске відважують мені пекучого ляпаса, але я маю лише дякувати йому. Це приводить мене до тями. Здається, я справді починаю втрачати залишки самовладання. Цим він рятує мене, дозволяючи знов приборкати почуття, адже вони без дозволу вириваються назовні. Це всього-на-всього змагання, та його так пафосно називають «іспитом». Якщо програю, життя на цьому не скінчиться! Не вступивши в альма-матер моїх батьків, я не втрачу шанс на успішне життя, просто мені доведеться викластися на повну. А друзі? Не такі вони вже й важливі.

Наруто насправді дуже чуйний та добродушний хлопець. Ось тільки навряд чи я зможу цілком довіритися йому. Саске, звісно ж, настільки далекий від слова «друг», як наша планета від сонця. Та відверто кажучи, я не вважаю, що змарнувала свій час. Світ мінливий, я усвідомила це за два дні, які дозволили мені подивитися на себе зі сторони. Цей урок Какаші, мабуть, найцінніший з усіх.

— Та годі вам, — сміється вчитель, — ніхто не змушує вас любити та дружити одне з одним! Я хотів донести до вас сенс цього іспиту, не більше. Інші вчителі мають зовсім іншу стратегію, але я вирішив одразу відкрити всі карти, аби ви від самого спочатку йшли дорогою, яку оберете собі самостійно. А дружити чи ні, любити чи ненавидіти – суто ваша справа. Дружба – це самопожертва. Я лише хочу, аби ви переступили через свою гордість, тоді ви матимете бодай якісь шанси. Навіть якщо ви не переможете, спробуйте отримати насолоду від того, що ви робите. Життя таке короткочасне, що не встигнете й помітити, як все скінчиться.

— Вчителю, — кажу я, повернувши собі стриманий та холодний тон, — давайте вже перейдемо до справи? Ми стирчимо тут майже зі світанку, і в наших шлунках немає нічого, окрім кави.

— Сакура-чан, не зважай на цього дурня, — усміхається Наруто, — він такий же колючий, як і ти. Не варто так засмучуватися через його пихаті слова! Твоя зарозумілість – це звичайний захист від того, що може тебе скривдити. Раніше я не розумів цього, і мене дратувала твоя поведінка, але за цей час я змінив свою думку про тебе. Тож… не треба знову замикатися у собі, гаразд? А Саске… він такий самий і розуміє це, не переймайся!

Наруто однією рукою обхоплює шию приятеля, а іншою мою, спеціально зменшуючи між нами відстань. Та як би сильно ми не лаяли цього дурня, він лише усміхається, притискаючи нас міцніше до себе. Наруто такий шибеник!

— Відпусти, йолопе, — шипить Учіха та зрештою виривається з дружньої хватки, — ти постійно приймаєш рішення за інших!

— Згодна, — доповнюю я, швидко відсторонюючись від нав’язливого хлопця.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍