Читати книгу - "Коли музика замовкає, Axolotl"

Глава 5. "Правда чи виклик"

Алісія сиділа на дивані у гримерці, втупившись у екран телефону. Повідомлення від Габріеля висвітлювалося яскравими літерами:

"Нам потрібно поговорити. Завтра. Без відмовок."

Вона нервово прикусила губу, відчуваючи, як її серце стискається.

— Оу, це що, побачення? — Камілла раптово нахилилася над її плечем і вирячилася на екран.

Алісія різко натиснула кнопку блокування.

— Швидше судилище, — пробурмотіла вона.

Камілла театрально підняла брови.

— То що, ти таки підеш?

Алісія зітхнула.

— Я не знаю…

— Ой, тільки не починай.

— Що?

— Не прикидайся, що вагаєшся. Ми обидві знаємо, що ти підеш. Ти б уже заблокувала його, якби не хотіла.

Алісія нервово зім'яла край своєї кофти.

— А якщо він скаже щось, що я не хочу чути?

Камілла сіла поруч і схрестила руки.

— Алі, ти й так уже в цьому пекельному колі. Хоча б дізнайся, що насправді сталося тієї ночі.

Алісія закусила щоку зсередини.

— А якщо мені краще не знати?

Камілла пирхнула.

— Коли-небудь ти все одно пошкодуєш, що не дізналася правду. Може, краще закінчити це тут і зараз?

Алісія мовчала.

Габріель явно не залишав їй вибору.

***

Репетиційний зал лунав ритмічними ударами барабанів, що відбивали біт нової композиції. Алісія стояла в центрі, поправляючи мікрофон на вусі, уважно стежачи за танцюристами. Вони відпрацьовували рухи, синхронізуючись із музикою, коли раптом звук різко змінився.

Вона завмерла.

— Стоп! — різко сказала вона, піднімаючи руку.

Музика обірвалася, і всі повернули голови до Габріеля, який сидів за звукорежисерським пультом. Він безтурботно потягнувся, ніби нічого не сталося.

— Що це було? — запитала Алісія, зводячи руки на грудях.

— Нова аранжування. Я трохи змінив ритм, щоб краще підкреслити кульмінацію.

Вона похитала головою.

— Цей ритм не підходить! Він змінює всю хореографію. Ми репетирували під інший темп!

Габріель підняв брову.

— Але цей варіант звучить краще. Він додає напруги.

— Напруга — це добре, але не коли вона ламає всю постановку!

— Та невже? — він підвівся і схрестив руки. — Значить, ми просто мусимо залишити старий варіант, навіть якщо новий працює краще?

— Новий не працює краще! — вона зробила крок до нього, відчуваючи, як у грудях наростає злість.

— Тільки тому, що ти не спробувала.

— Ага, точно. Бо ти, звісно, краще за всіх знаєш, що мені підходить, — саркастично відповіла вона.

Габріель посміхнувся.

— Принаймні я намагаюся знайти ідеальний варіант, а не зациклююся на першій ідеї.

— Чудово. Давай ще й танцювати почнеш, раз такий експерт!

Він глянув на неї, нахилив голову і раптово простягнув руку.

— А чому б і ні?

Алісія зніяковіла.

— Що?

— Якщо ти так впевнена, що ця версія не працює, давай перевіримо разом. Спробуємо обидва варіанти.

Вона глибоко вдихнула, намагаючись не видати, що ця ідея її збентежила.

— Добре. Але не думай, що я визнаю свою помилку.

— Навіть якщо я буду правий?

— Ти не будеш.

Габріель лише посміхнувся.

Музика знову залунала.

Він упевнено взяв її за талію, і вони почали рухатися в такт. Він був сильним партнером, його рухи точні, майже професійні, і це її дратувало ще більше. Вона звикла контролювати танець, але зараз їй доводилося довіряти.

В один момент він закрутив її, і їхні обличчя опинилися так близько, що вона відчула тепло його дихання.

На секунду світ зупинився.

Її серце шалено калатало.

Вони дивилися один одному в очі.

Музика грала, але вони вже не чули її.

***

Алісія стояла біля дверей кав’ярні, глибоко вдихаючи. Вона вже пошкодувала, що погодилася на цю зустріч. Вона могла б просто проігнорувати його повідомлення, зробити вигляд, що зайнята, або придумати ще якийсь безглуздий привід. Але вона прийшла.

Вона відчинила двері, і аромат свіжозвареної кави вдарив їй у ніс. Усередині було людно, але її погляд одразу знайшов його.

Габріель сидів за столиком біля вікна, спокійний і впевнений, як завжди. Перед ним стояли дві чашки кави. Він знав, що вона прийде.

Алісія на мить зупинилася, а потім все ж підійшла.

— Ти навіть не запитав, що я п’ю.

Габріель підняв очі й легенько всміхнувся.

— Ти досі п’єш лате без цукру.

Вона мимоволі закотила очі, але всередині щось тьохнуло. Він пам’ятав.

Вона сіла навпроти, схрестивши руки на грудях, намагаючись здаватися байдужою.

— Ну? Я слухаю.

Габріель кілька секунд мовчав, немов обдумуючи слова. Потім зітхнув і поставив чашку на стіл.

— Ти зробила висновки, не вислухавши мене.

Вона напружилася.

— Про що ти?

— Про ту ніч. Про випускний.

Алісія відчула, як всередині все стиснулося.

— О, чудово. Давай ще раз повернемося до того, що вже давно не має значення.

— Якщо це справді не має значення, то чому ти досі так реагуєш?

Вона зціпила зуби.

— Бо ти знову намагаєшся переконати мене, що я щось не так зрозуміла. Але я бачила все на власні очі, Габріель.

Він нахилився трохи ближче.

— Ти бачила лише частину історії. Але ніколи не дала мені шансу розповісти все.

Її пальці мимоволі стиснулися в кулак.

— Може, тому що я не хотіла слухати брехню?

Він похитав головою.

— Я ніколи не брехав тобі, Алісія. Ти просто вирішила, що вже знаєш правду.

Вона зустріла його погляд. Його очі були серйозними, без звичної іронії.

Її захисна стіна дала тріщину.

— Якщо я справді помилялася, то чому ти не спробував пояснити раніше?

Габріель гірко всміхнувся.

— Я пробував. Але ти заблокувала мій номер і зникла.

Алісія втупилася у чашку, не знаючи, що сказати.

Алісія сиділа, стискаючи чашку кави, хоча давно її не пила. Її пальці тремтіли, і вона не знала, від злості чи від напруження.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍