Читати книгу - "Відлуння кохання, Ірина Бондарчук"

Тінь минулого

Період підготовки до весілля був сповнений приємних клопотів та хвилювань. Емілія та Олександр разом обирали місце для церемонії, замовляли квіти, складали список гостей. Їхні серця були переповнені радісним очікуванням.

Проте, серед цієї святкової метушні, несподівано знову з'явилася тінь минулого. Одного вечора, коли Емілія переглядала електронну пошту, вона натрапила на лист від незнайомої адреси. Заголовок був лаконічним: "Прочитай це".

З відчуттям недоброго передчуття Емілія відкрила лист. У ньому було кілька абзаців тексту, написаного незнайомою їй жінкою. Жінка стверджувала, що колись мала близькі стосунки з Олександром і що він не та людина, за яку себе видає. У листі містилися натяки на якісь події з його минулого, які, за словами авторки, можуть шокувати Емілію. Ім'я відправниці не було вказано.

Емілія прочитала листа кілька разів, намагаючись усвідомити його зміст. Її охопило хвилювання та розгубленість. Хто ця жінка? Чому вона пише це саме зараз, перед їхнім весіллям? Чи є в її словах хоч крапля правди?

Вона вирішила нічого не говорити Олександру одразу, не маючи жодних доказів. Але протягом наступних кількох днів її мучили сумніви та підозри. Вона уважно спостерігала за Олександром, намагаючись помітити хоч якісь ознаки прихованої правди.

Олександр, як завжди, був ніжним та уважним, і Емілія не знаходила в його поведінці нічого підозрілого. Проте, отруйне зерно сумніву вже було посіяне в її душі.

Одного вечора, не витримавши внутрішньої боротьби, Емілія вирішила поговорити з Олександром. Вони сиділи на веранді їхнього будинку, насолоджуючись тихим літнім вечором.

"Олександре", – обережно почала Емілія. "Мені на пошту прийшов дивний лист..."

Вона розповіла йому про зміст листа, намагаючись зберігати спокій у голосі. Олександр уважно слухав її, і з кожним її словом його обличчя ставало все більш серйозним.

Коли Емілія закінчила, запанувала напружена тиша. Олександр відвів погляд і задумливо дивився на нічне небо.

"Це... це, мабуть, Вікторія", – нарешті промовив він.

"Вікторія? Але чому вона пише такі речі?" – здивовано запитала Емілія.

Олександр зітхнув. "Після нашого розриву їй було дуже важко. Вона ніяк не могла змиритися з тим, що ми більше не разом. І, мабуть... мабуть, вона досі на мене ображена".

"Але що саме вона мала на увазі під цими натяками на твоє минуле?" – наполягала Емілія, відчуваючи, як у її серці знову зароджується тривога.

Олександр повернувся до неї і взяв її руки у свої. Його погляд був щирим та відкритим.

"Еміліє, у моєму минулому були помилки, були моменти, про які я не пишаюся. Але все це було до тебе. Коли ми зустрілися, я вже був іншою людиною. Ти змінила моє життя, наповнила його світлом і любов'ю. Я ніколи б не зробив нічого, що могло б тобі зашкодити".

Він замовк на мить, а потім продовжив: "Я розумію, що цей лист міг тебе налякати. Але я прошу тебе, повір мені. Моє минуле не має нічого спільного з нашим майбутнім. Я кохаю тебе, і моє єдине бажання – бути з тобою все життя".

Емілія дивилася в його очі, намагаючись розгледіти правду. Вона бачила в них щирість та любов, і її серце підказувало їй вірити йому. Минуле завжди залишає свої тіні, але головне – це те, що відбувається тут і зараз, між ними двома.

"Я вірю тобі, Олександре", – тихо сказала вона, стискаючи його руки у відповідь. "Але, можливо, нам варто поговорити з Вікторією. З'ясувати, чого вона насправді хоче".

Олександр кивнув. "Ти маєш рацію. Я зателефоную їй завтра".

Несподіваний лист з минулого кинув тінь на їхнє щасливе очікування весілля. Але відверта розмова допомогла їм подолати першу хвилю сумнівів та зміцнити їхню довіру одне до одного. Тепер їм належало зустрітися з минулим Олександра віч-на-віч, щоб остаточно розвіяти всі тіні та спокійно дивитися у своє спільне майбутнє.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍