Читати книгу - "Істина крові, Христина Вілем"

5.4

Раптом у неї знов з’явилось те саме відчуття — шкіру наче пощипувало а очі, здавалось, самі хочуть знайти того, хто на неї дивиться. Віта глянула у вікно і знов підкотив страх, майже нічого не видно, надворі швидко стемніло, а вона сидить біля вікна і почувається сліпою та беззахисною.
Попрощавшись із дівчатами Віта додала кроку, але передумала і пішла повільніше. Попри все вечір був чудовим, теплим, запашним і щасливим. Легкий вітерець звідкись приніс ледь вловимий аромат матіол.
Віта глибоко вдихнула і задоволено примружилась. Львів так неймовірно пахне восени – квітами, плодами, випічкою та кавою і зовсім не здається, що це велике місто.
Жінка насолоджувалась вечором. Їй залишилось пройти ще одну вуличку і сісти у маршрутку коли раптом знов відчула неспокій, а потім страх. Сьогодні ж п’ятниця, а вона так легковажно тягне час, ще й сама.
Віта мимоволі оглянулась і... побачила його. Того самого колишнього мента. Він наче злякався, що вона помітила його, зупинився, підняв руку...
Віта позадкувала. Вона не може дозволити, щоб щось сталось із нею, з... Треба зовсім небагато, добігти до головної вулиці, там люди, магазини, вона забіжить в котрийсь і викличе поліцію, таксі, Олега...
Ноги не слухались, але Віта змусила себе розвернутись і побігти. Крок, другий, швидше, всього кількадесят метрів і вона врятована...
Час наче зупинився, все навколо перестало існувати і вона сама зникла, розчинилась. Ні страху, ні бажання, лише голос – спокійний та владний – огортав, відмежовував від усього світу і себе самої, манив, кликав, наказував. Він м’яко зупинив її і так само м’яко повів за собою.
Віта пройшла кілька кроків між будинками і мара зникла, реальність і звуки вдарили у вуха, аж вона заточилась. Віта кілька разів кліпнула, підвела голову і побачила перед собою чоловіка. Він наче навмисне підставляв обличчя скупому вечірньому світлу і при цьому спостерігав за нею.
Віта відчувала, як страх хвилями накриває її, терпнуть руки, а ноги наливаються камінною важкістю. Вона дивилась у його обличчя і все її єство кричало, що від цього чоловіка вона  втекти не зможе.
Ціпеніючи від жаху Віта дивилась, як його очі повільно наливаються червоним.  Крик всередині неї був таким сильним, що нічого не могло його стримати. На мить Віті навіть здалось, що крик допоміг їй подолати заціпеніння, але перш ніж вона поворухнулась, чоловік блискавично схопив її, все навколо розмилось і вона знепритомніла.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍