Читати книгу - "Твори. Том 1"

речі, чи не можете ви позичити мені п’ять тисяч франків?

Андермат спинився й гостро буркнув:

— Знову?

Гонтран відповів простодушно:

— Як завжди!

І вони рушили далі.

Андермат озвався:

— Куди ви, — хай йому чорт, — діваєте гроші?

— Витрачаю.

— Авжеж, тільки надміру витрачаєте.

— Дорогий друже, я так само люблю витрачати гроші, як ви — здобувати. Розумієте?

— Чудово, але ж ви їх не здобуваєте.

— Це правда. Не вмію. Не можна ж всього вміти. Ви, наприклад, умієте їх здобувати і зовсім не вмієте витрачати. Вам гроші потрібні тільки на те, щоб давати прибуток. А я здобувати їх не вмію, зате витрачати вмію чудово. Вони дають мені безліч такого, що ви знаєте тільки з назви. Ми й створені для того, щоб стати родичами. Ми чудово доповнюємо один одного.

Андермат пробурчав:

— От божевільний! Ні, п’ять тисяч франків я вам не дам, а півтори позичу, бо… бо за кілька днів, ви, може, будете мені потрібні.

Гонтран спокійно відказав:

— Тоді я беру їх, як завдаток.

Андермат поплескав його по плечу.

Вони увійшли в парк, освітлений ліхтариками, що висіли

на гілках. Оркестр казино грав якусь протяжну класичну арію, що ніби кульгала на кожному кроці, так багато було в ній пауз; виконували її ті самі чотири музиканти, яким, певно, набридло грати з ранку до вечора, все на тому ж місці, в безлюдному парку перед тими ж деревами і струмком, та ще й створювати враження, ніби грають двадцять інструментів; їх гнітило й те, що наприкінці місяця вони не одержували платні, бо Петрюс Мартель розплачувався з ними кошиками вина та пляшками лікеру, яких ніколи б не випили курортники.

Крізь звуки оркестру було чути і більярдний стукіт куль і голоси, що об’являли: «Двадцять, двадцять один, двадцять два».

Андермат і Гонтран піднялись нагору. Недалеко від музикантів там сиділи тільки Обрі-Пастер та лікар Онора і ішли каву. Петрюс Мартель з Лапальмом завзято грали свою партію; касирка, що доти дрімала, прокинувшись, запитала:

— Що бажаєте, панове?

IV

Дівчата полягали спати, а батько й син Оріолі ще довго розмовляли. Схвильовані, збуджені пропозицією Андерма-та, вони міркували, як би це дужче розпалити його бажання, не завдавши шкоди і своїм інтересам. По-селянському обачливі і практичні, вони мудро зважували всі шанси, добре розуміючи, що в краю, де біля кожного струмка мінеральні джерела, не можна правити надто високу ціну, щоб не відштовхнути несподіваного покупця, бо другого такого не знайдеш. А проте, не можна й цілком віддавати в його руки джерело, яке, чого доброто, стане колись золотим потоком, як, наприклад, Руайя та Шатель-Гійон.

Тож й гадали вони, як би роз’ятрити банкіра, — то створювали в своїй уяві фіктивні товариства, які нібито пропонували вигідніші умови, то придумували інші незграбні хитрощі, неспроможність яких самі відчували, але придумати щось краще не могли. Спалося їм кепсько, а вранці батько, прокинувшись першим, злякано подумав, чи не висохло, бува, за ніч джерело. Могло ж статися, що воно як з’явилося, так і зникло, безповоротно пішло в землю. Він занепокоєно схопився, охоплений страхом скнари, розбудив сина, поділився з ним своїми побоюваннями, і Колос, йИтягши ^-під старої ковдри ноги, одягся, щоб піти з батьком подивитися.

У всякому разі, вони приберуть поле й саме джерело, повідкидають каміння, почистять і причепурять, наче худобину на продаж.

Взяли кирки та лопати і пліч-о-пліч, ступаючи широко й розмірено, вирушили в дорогу.

Ішли, не розглядаючись, думаючи про своє, коротко відповідаючи на привітання стрічних сусідів та друзів. Вийшовши на ріомську дорогу, вони захвилювалися, вдивляючись у далечінь, чи не видно, як, нуртуючи, блищить там під ранковим сонцем їхнє джерело. Дорога була порожня, біла від куряви і вела понад самою річкою, що текла в тіні верб. Під одною з тих верб Оріоль-батько раптом помітив пару ніг і, пройшовши ще три кроки, впізнав старого Кловіса, що сидів край дороги, поклавши свої милиці поруч на траві.

Цього каліку, схожого на жебрака з гравюри Калло, знали в усій околиці — він уже років десять бродив тут, повільно, через силу ступаючи своїми дубовими, як сам казав, ногами. Раніше він промишляв браконьєрством по лісах та річках, не раз його ловили й карали. На полюванні, коли під час довгих засідок довго лежав на сирій траві, коли рибалив уночі, брьохаючись по пояс у воді, він нажив собі ревматизму, і тепер, стогнучи від болю, ходив наче краб, якому одірвали клешні — тягнучи праву ногу по землі, як ганчірку, і підібгавши зігнуту в коліні ліву. Ллє місцеві хлопці, ганяючись вечорами за дівчатами або зайцями, запевняли, що стрічали дядька Кловіса в кущах та на галявинах, і він був спритний, мов олень, і верткий, як вуж, а що його ревматизм — то тільки комедія «про жандармське око і. Колос присягався, що бачив разів п’ятдесят, як дядечко Кловіс ставив сильця, узявши милиці під пахву.

Старий Оріоль, пойнятий якоюсь ще невиразною думкою, — його квадратна овернська голова міркувала повільно, — спинився біля старого бродяги.

Поздоровкався з ним; той відповів. Потім вони поговорили про погоду, про те, як цвітуть виноградники, ще пр< щось, але, побачивши, що Колос рушив далі, батько сягнистою ходою рушив доганяти його.

Джерело їхнє било, як і раніше, вода стала зовсім чиста, а дно ями набуло гарного темно-червоного кольору від густого залізистого осаду.

Батько й син перезирнулись, усміхаючись, і заходились прибирати навколо, — відкидали каміння, складали його на купу. Знайшли останки розірваного песика і, жартуючи, поховали їх. І раптом старий Оріоль кинув лопату. Посмішка лукавої радості і торжества зморщила його тонкі губи і куточки хитрих очей, і він сказав синові:

— А ходи-но, побачимо.

Той послухався; вони вийшли на дорогу і подалися назад. Кловіс сидів на тому самому місці, гріючи на сонці свої ноги та милиці.

Зупинившись напроти нього, Оріоль запитав:

— Хочеш жаробити што франків?

Той насторожено мовчав.

Селянин повторив:

— Чуєш, што франків?

Тоді бродяга наваишвся й пробурчав:

— Хай йому чорт, що тут питати!

— Так от, чоловіче, що треба жробити.

І, вдаючись до всяких хитрощів, натяків, безліч разів повторюючись, почав тлумачити, що коли він згодиться щодня з десятої до одинадцятої години купатися в ямі, яку вони з Колосом викопають біля джерела, і через місяць видужає, то одержить сто франків сріблом.

Паралітик тупо слухав, потім сказав:

— Ніякі ліки мені не пошобили, то й ваша вода не поможе.

Колос рантом розгнівався:

— Шлухай, штарий дуришвіте, я жнаю твою хворобу, ти мені не рожкажуй. Що ти робив у той понеділок в Комберомшькому