Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

Розділ 43.1

 

Патіша просила Лулу підшукати їй тепленьке містечко на королівській кухні. Мовляв,  жінка вона ще здорова, міцна і цілком  здатна виконувати якусь нескладну роботу, наприклад, чистити і різати овочі.

Стара говорила так переконливо і так запобігливо посміхалася, що Лула погодилася. 

Звісно, вона ні на мить не повірила, що тій, яка завжди всіма правдами й неправдами уникала роботи, раптом набридло сидіти вдома.

Але дівчина була собі на умі. Тому вона засунула глибше всі сумніви і сказала, що неодмінно найближчим часом поговорить про це з розпорядницею королівської прислуги. 

Лулі хотілося спершу зрозуміти, що за гру затіяла хитра бабця, а вже потім вирішувати, як чинити.

Але Патіша не погодилася. Вона збиралася вирушити до замку разом з Лулою.  

Говорячи про це, стара так лагідно дивилася на дівчину, що в тієї мороз біг по шкірі.

Занадто пізно вона зрозуміла, що своїми інтригами потрапила в небезпечну залежність від підлої родички.

Спогад про Біра викликав на рожевих губах Лули  шалену усмішку. Чаклун виявився  аж занадто гарним! Він поводився з нею безцеремонно, часом навіть грубо, але дівчині це несподівано сподобалося і дуже її здивувало.

Адвіан  був  досвідченим і вимогливим у коханні, але жорсткості  він уникав. 

Звичайно, Лула, як і раніше, вважала його найкращим із чоловіків, але припиняти стосунки з Біром не збиралася. 

До того ж чаклун Даяда щедро заплатив. Набагато щедріше, ніж Адвіан.  І обіцяв ще дати грошей та коштовностей...

Тож Лула з нетерпінням чекала нової зустрічі.

– Чого  це ти зуби шкіриш? – підозріло поцікавилася Патіша, помітивши   як спалахнуло  рум'янцем обличчя правнучки. 

– Нічого! – Лула струснула головою.

– Коли підеш до замку?

– Прямо зараз. Я й так пропустила роботу...

– Я з тобою... Сама поговорю з куховарками.

Лула лише рукою махнула. Нехай іде, якщо так хочеться! Вона потім подумає, що робити з настирливою бабцею.

Роботу Патіша отримала швидко – наближалося  свято і на кухні справ було непереборно. До того ж стара запевнила, що вона здатна не тільки різати овочі, а й прибирати в кімнатах, зрозуміло за умови, що їй не доведеться  пересувати  важкі меблі.

Оскільки жила вона далеко від замку, а працювати іноді доводилося і рано вранці, і пізно ввечері, їй виділили невелику кімнату в крилі для прислуги. 

Усе, як Патіша і планувала!   Вона запевнила розпорядницю, що візьметься за роботу щойно повернеться, і вирушила додому, щоб узяти дещо зі своїх речей.

Лула не наважилася увійти до Адвіана так само вільно, як і раніше, тому постукала умовним стуком: кісточкою  вказівного пальця по дверному замку.  

Дуже сподівалася  застати принца одного.

Але на велике розчарування, двері відчинила Інга: з мокрим волоссям, одягнена лише в сорочку на голе тіло.  

– А, і ти тут... – протягнула Лула, не встигнувши приховати досаду.

Схоже, ця  нахаба уже розташувалася в покоях принца, як у себе вдома.

– Де ж мені ще бути, – знизала плечима Інга, – Я наречена, причому офіційна, схвалена королем і королевою! А Його Високосте приймає ванну, – додала безтурботно, слухаючи як це звучить.

Маріл попередив її, що при сторонніх, тим більш при прислузі Адвіана краще не називати на ім'я, а казати: Його Високість... 

Але Лула, яку спалювали ревнощі,  вирішила що  Інга знущається з неї і в  дівчини мимоволі стиснулися кулаки.

– Наречена? І спиш у його ліжку?

– Це суперечить вашим традиціям? – так само спокійно поцікавилася Інга.

Ця Лула інстинктивно  їй не подобалася і не тому що була коханкою Адвіана. Раніше Інга  не мала справ з покинутими жінками, але знала, що  деякі з них можуть бути дуже небезпечними. 

Чула  усілякі плітки: комусь порізали обличчя, комусь плеснули в очи кислотою…

Та Лула вже цілком  опанувала себе.

– Вам нічого не потрібно, Пані? – запитала вона, надаючи  обличчю і голосу тієї шанобливості, якої не було і в помині. 

Якби вона могла, то задушила б кляту  дівку подушкою.

– Ні, дякую...

– Може, сніданок?

– Іди, Луло. Якщо нам що-небудь знадобитися, ми тебе покличемо...

Випровадивши служницю, Інга пішла до Адвіана. 

Той уже вибрався з ванни і, за звичкою, обгорнувши навколо стегон рушник, сидів на кам'яному бортику.

– Якщо хочеш, я приберу її із замку, – сказав Адвіан, який чув всю розмову.

–  До біса! –  фиркнула  Інга, –  Це бридко –  знущатися з колишньої дівчини, нехай вона і стерво таке, яких пошукати! 

– Згоден. Сподіваюсь, Лула знайде   сили  і розум, щоб залишитися на своєму місці.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍