Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

– Тому я більше ні про кого не бажаю знати... Найімовірніше, ти переспав з усіма гарненькими служницями в замку, але це мене не турбує. Тоді ми ще не були разом...

–  Не з усіма, а дуже вибірково...

Адвіан притягнув Інгу  до себе, і вони поцілувалися.

Ще кілька днів доведеться їм стримувати свою пристрасть. Так веліла Господиня острова єдинорогів. 

Сказала, що вони зможуть стати по-справжньому близькими тільки в ніч після свята і в наступні дві ночі, а потім, на світанку,  прийде час здійснити той  ритуал, якому вона їх навчила. 

Але пестощі й поцілунки не заборонялися, і це давало змогу трохи вгамувати ту скажену пристрасть, яка їх спалювала.

Інга ковзала долонями  по могутнім плечам  Адвіана, струшуючи з них краплі води.

– Дурне становище!  – з нервовим смішком зауважила вона.

– Про що ти говориш?

– Коли ми одружимося, ти не будеш шукати втіх на стороні?

– Не буду...

– Пробач мені, пробач, я й сама почуваюся справжньою  ідіоткою, ставлячи ці запитання, але я так люблю тебе... І не знаю, які у вас тут закони! Я боюся, що у вас зрада – це  цілковито нормально... Звісно, у нашому світі таке теж у порядку речей, але...

– Не хвилюйся, люба, – Адвіан заглушив поцілунком її плутані слова, – Після того, як ми одружимося, я не зможу розважатися на стороні, навіть якщо забажаю...

– Чому?

– Це не просто обрядова клятва, а правило, якого неухильно дотримуються.  Король Вілсон, наприклад, втративши наречену в першу шлюбну ніч, відмовився від радощів  пристрасного  кохання на п'ять років і тільки після цього зміг одружитися ще раз. Хоча закон Уаджита від нього не вимагав зберігати вірність померлій.

– Справді?  Який відданий король!

– Весільний обряд вважається дійсним тільки після першої справжньої близькості.  А король Вілсон дуже кохав дівчину, от і вирішив дотримуватися традиції. Але говорили, що він усе життя продовжував її кохати. І назвав доньку її ім'ям.  Відтоді й пішла традиція називати так всіх дівчаток, які народжувалися першими.

– І як її звали?

– Сілінда.  Моя бабця носила це ім'я.

– Цікаве ім'ячко... Утім, хто знає, з якої епохи та країни вона до вас потрапила!  То якщо в нас народиться донька, теж стане Сіліндою?

– Тобі не подобається?

– Ні, ім'я як ім'я... Чи мало у  в світі дивних імен! До того ж воно родове. Яке в мене право змінювати родові імена королівських нащадків?

– Іноді ти так говориш, що я не можу зрозуміти, жартуєш ти чи ні... 

Інга зітхнула й обвила руками шию Адвіана.

– Не жартую, мій прекрасний принце!  Але чи не час? Напевно, інші вже чекають на нас.

– Так, краще одягнутися і піти в кабінет  до батька, – погодився Адвіан, – Слід ретельно обговорити все те, що ми дізналися...