Читати книгу - "Сироти долі, Olexander Sakal"

15
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 164 165 166 ... 176
Перейти на сторінку:

         За одну лиш хвилину він назавжди покинув ту квартиру.

 

*  *  *

 

         Суботнього ранку в Ольги небувало боліла голова. Та перебивало його інше, пронизливе відчуття межи ніг – наче туди хтось приклав розжарене тавро. Опліч неї спав Андрій. Раптом Ольга чогось дуже запанікувала та схопилася з постелі.

         Вона була зовсім голою. На підлозі поряд неї лежали розірвані шмаття з весільної сукні. Ольга прикрила ними пах та попрямувала до коридору. Боже, з першого кроку ноги трохи не підвели її – вони неймовірно трусились, наче в наполошеного крольчати!

         У самих дверей спальні Ольга побачила на паркеті букет троянд. Не дивлячись на неймовірний біль в лоні, вона нахилилась, щоб підняти квіти. Певно, вони пролежали тут всю ніч, але були незмінно прекрасними: ніякої вульгарщини червоних троянд – навпаки, кремовий відтінок сього букету радував око. Оля відразу зрозуміла, що вони від Івана. Звичайно, він сильно сподівався на її подальшу милість, після того, як вона так лагідно провела долонею по його щоці. Чому Ольга це зробила? «Так, це була коротка мить кохання, – пояснювала вона сама собі, – Іван був єдиним, хто зрозумів, як мені насправді жаль Віктора, як я налякалась, коли побачила, що він помер. Андрій тоді наче зник. Так… Якби Іван був би таким чарівним, як Андрій, то про цього негідника я б забула. Негідник… Негідник, точно, сучий син, тварюка…».

         В голові Ольги раптом виявилось сильне запаморочення. Вона випустила букет і суконне дрантя. Ноги її більше не тримали рівноваги. До кухні Оля вже з останніх сил повзла. Серце в неї немов виривалось з грудей, його шалений стукіт досягав до щитовидної залози, та бухканням перебрався до голови. На той момент пульс вже був скоріше не пришвидшеним, а зовсім крихітним. Якби хто тоді був біля Ольги, то ще міг би врятувати її – проте її голосові зв’язки були наче атрофовані. Подібно Лазарю з картини Андрія – вона повзла назустріч світлу, втім її стрімко наздоганяла смерть. Ще востаннє вона тільки смикнула своїм пальчиком, аж потім її оголене, Венерине тіло бездиханно заклякло на підлозі.

1 ... 164 165 166 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сироти долі, Olexander Sakal», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сироти долі, Olexander Sakal"