Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

43.2

Ліка повинна була  повернутися до Господині острова відразу після завершення обряду. Але це вже не лякало дівчину так як раніше. Навпаки, нове життя вабило її до себе з нездоланною силою. Звісно, доведеться назавжди відмовитися від кохання і пристрасті, але хіба вона сама не  прагнула до цього, коли давала клятву, що жоден чоловік ніколи до неї не доторкнеться?

Адвіан був упевнений, що Заливні луки, де він полонив єдинорога, і острів, на якому вони побували, – то  абсолютно різні місця.

– Або одне, але існуюче в різних реальностях, – задумливо припустила Інга.

– Мені здається,  саме туди  нас із Кайтаною винесла буря.  Але він був порожній – ні сліду від єдинорогів… Там я  побачив тебе... в озері під водоспадом. На зворотному шляху навмисне шукав цей острів, кружляв над морем, та все марно, – сказав Адвіан, – знайшов лише порожню кам'янисту рівнину посеред хвиль...

Вони розташувалися в королівському кабінеті для таємної наради. Крім дівчат, Маріла й Адвіана на ній також були присутні король із королевою.  

Запрошували і Саура, але той відмовився, вважаючи, що він не настільки близький до Уаджиту, щоб зазирати під  покрив усіх його таємниць і загадок.

Король Ектор уже другий день пив свій порошок від головного болю, бо надзвичайно хвилювався за дівчат.  Особливо за долю Інги, бо саме їй пророцтво віщувало  смерть. 

Новину про одруження Адвіана він зустрів із захопленням. 

Кров людського світу додасть  нової сили Уаджиту, могутність якого,  –  Ектор вірив у це беззастережно – неодмінно повернеться, коли зацвіте  вишневе дерево.

До всього іншого, не доведеться змушувати Адвіана одружуватися заради порятунку королівства з тією, яка йому не до душі. 

А це означає, що майбутнє свято стане просто радісною подією, а не оглядинами. 

Безперечно, чутки про те, що принцу Адвіану шукають підходящу дружину, вже так чи інакше розлетілися по всіх дев'яти королівствах. Але чутки – то лише  чутки. Офіційного оголошення про відбір нареченої для сина король не робив. Утім, навіть якби зараз глашатаї розстрезвонили про одруження Адвіана, гостей все одно  меньше б не стало. Такі свята приваблюють ще й тому, що на них багато хто знаходить собі пару.

Сам Ектор одружився по великому коханню і тепер, спостерігаючи за Адвіаном та Інгою, які раз у раз обмінювалися палкими, сповненими невимовної ніжності поглядами,  він був абсолютно щасливий і бачив, що королеву Естеллу пронизують тіж самі почуття… 

– Над морем іноді трапляються несподівані речі, – задумливо сказав Маріл і посмикав себе за мочку вуха, – Будь-яка блискавка здатна відкрити портал, якщо вдарить у правильне місце.  То –  закони магії. 

– Так, я читав, – кивнув Адвіан, – Про це написано в магічних трактатах. Але ж портали зазвичай відкриваються хаотично. Нас могло закинути куди завгодно! То що це  –  вдалий збіг?

– У мене немає відповіді, Ваша Високосте...

– А мені здається, таким чином Господиня врятувала вас від смерті. Це вона відкрила прохід і дозволила вам перейти межу між реальностями, – несподівано заговорила Ліка, і всі здивовано подивилися на неї.

– Найімовірніше, саме так і було, – упевнено додала дівчина, – тепер я пов'язана з нею і можу чути її думки... Звісно, я ще не зовсім розумію, що до чого...

Ліка усвідомлювала, наскільки сильно вона змінилася. Ось  просто фізично відчувала, як із нервової, скривдженої життям, примхливої дитини перетворюється на таку  собі важливу персону, якій незабаром  відкриються таємні знання про устрій усіх  світів. 

Вона відчувала, як гинуть і виходять гарячим потом через шкіру всі її старі прихильності, образи і страхи, і сприймала своє оновлення зі спокійною радістю.

Їй хотілося якнайшвидше повернутися на острів і заново зануритися в  чарівний потік мерехтливих, вібруючих енергій. 

Знала: це тільки початок.

– Імовірно, Ліка має рацію, – зітхнув Маріл, – а ми не станемо домагатися того, що нам не належить... 

– А що буде зі мною, коли все закінчиться? –  несподівано запитала Олеся, – Хотілося б прояснити власне майбутнє! 

Дівчина  сумувала. Їй дуже не сподобалося те, наскільки холодною і відстороненою стає її колись палка й дивакувата  Ліка. 

Олеся розуміла, що їм доведеться розлучитися так чи інакше, але думка, що Ліка швидко забуде про неї у своєму новому житті, терзала немилосердно. Адже, по суті, Олеся  втрачала єдину близьку їй істоту. 

– Ти залишишся тут, зі мною, – сказала Інга.

– І що я тут робитиму? Буду безцільно тинятися замком?

– Занадто складні питання, – трохи насупилася Інга, – не вийде змести пил з усіх полиць одразу. Їх занадто багато. 

– А до чого тут полиці?

– До того, що все потрібно робити поступово... Спершу ми  спробуємо полити  те вишневе дерево, а потім, коли все закінчиться, подбаємо про самих себе.

– Звісно! У тебе є і коханий чоловік, і плани на майбутнє... А в мене? Була Ліка і непогана робота у світі людей. А тепер нема нічого... Якось гірко це усвідомлювати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍