Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Глава 35: Лабіринтами палацу.

Еріон випростався, відчуваючи, як темрява всередині нього набула нової форми. Його тіло здавалося легшим, а кожен рух – природнішим і водночас наповненим силою. Він оглянув свої руки, які ніби випромінювали ледве помітний ореол тіней, а потім зосередився на Мелірі, яка стояла поруч.

— Я готовий, — впевнено промовив він, його голос звучав спокійно, але в ньому відчувалася непохитна рішучість.

Меліра підняла погляд, її срібні очі зустрілися з його. Вона трохи схилила голову, ніби хотіла щось сказати, але раптом Еріон підійшов до неї ближче. Його погляд був настільки серйозним і зосередженим, що її дихання на мить затрималося. Перед тим, як вона встигла щось запитати, він підняв руку, обережно поклав її на її талію і притягнув ближче до себе.

Меліра здригнулася від несподіваного жесту, але не відступила. Її руки ледь торкнулися його грудей, вона підняла голову, дивлячись йому в очі. Її серце почало битися швидше, а срібне волосся ледь ковзнуло по плечу, коли вона нахилила голову, намагаючись зрозуміти, що саме він хоче зробити.

— Що ти задумав? — запитала вона майже пошепки, її голос був м’яким, але трохи здивованим.

Еріон не відповів одразу. Він дивився на неї, вдивляючись у її обличчя, вловлюючи кожну зміну в її виразі. Йому не потрібні були слова, щоб зрозуміти: Меліра довіряла йому, навіть якщо не до кінця розуміла його наміри. Він відчував її тепло, яке зараз було поруч, і це дивним чином заспокоювало його.

— Просто вір мені, — тихо сказав він, нахилившись ближче до її вуха. Його голос був глибоким і водночас теплим, ніби це були останні слова перед вирішальним кроком.

Меліра відчула, як її тіло розслабляється. Її руки, які до цього тримали дистанцію, тепер ледь помітно ковзнули до його плечей. Її очі на мить закрилися, і вона відчула, як від його дотику по її шкірі пробіг легкий трепет. Їй було затишно поруч із ним, а відчуття його сили і впевненості викликало в ній захват.

— Ти знаєш, що робиш? — промовила вона, не відкриваючи очей.

Еріон усміхнувся, його губи були зовсім близько від її обличчя.

— Можливо, ні. Але ти зі мною, і цього достатньо.

Він трохи відступив, його очі світилися незвичайним спокоєм і силою. Він більше не був просто людиною, яка опанувала артефакти, він був тим, хто прийняв свою долю і був готовий кинути виклик будь-якій загрозі.

— Тримайся міцніше, — додав він, і в його словах прозвучав ледь вловимий натяк на жарт.

Меліра ледь помітно усміхнулася, опустивши очі. Вона мовчки кивнула, готова до всього, що він задумав.

Еріон зосередився, відчуваючи, як темрява всередині нього починає пульсувати в унісон його думкам. Він уявив печеру, ту саму, де вони з Мелірою зупинялися після битви з Каелом і військом короля. Кожна деталь спливала у свідомості: шорсткі кам'яні стіни, слабке світло від багаття, запах вогкого повітря. Він відчував, як тіні довкола починають реагувати на його бажання, ніби прагнули виконати його волю.

— Тримайся, — прошепотів він до Меліри, яка стояла поруч, її рука все ще була на його плечі.

Меліра лише кивнула, її очі залишалися зосередженими на його обличчі. Вона відчувала, як навколо них щось змінюється: повітря стало важчим, ніби сам простір згущувався, обволікаючи їх. Темрява навколо них почала ворушитися, мов жива, і за мить вони ніби розчинилися в ній, залишивши по собі лише ледь помітний шепіт.

Коли Еріон відкрив очі, перед ним постала знайома місцина. Волога кам’яна підлога печери була такою самою, як він пам’ятав, а слабкий запах диму від старого багаття ще відчувався в повітрі. Він перевів погляд на Меліру, яка тепер стояла поруч із ним, трохи розгублена, але водночас захоплена.

— Це працює, — промовив Еріон, вражений результатом. — Ми дійсно тут.

Меліра обвела поглядом печеру, її срібні очі блищали в напівтемряві. Вона торкнулася стіни, ніби намагаючись переконатися, що все це реальність.

— Ти швидко вчишся, — сказала вона з ледь помітною усмішкою. — Це навіть вражає.

Еріон вдихнув на повні груди, відчуваючи прилив впевненості. Темрява тепер була частиною його, і він починав розуміти, як нею користуватися.

— Тепер я розумію, як це працює, — відповів він, його голос звучав твердо. Він подивився на Меліру і додав: — Ми можемо вирушати в Аргаліон.

Меліра лише коротко кивнула, її впевненість у ньому була безмежною. Вона більше не сумнівалася, що Еріон здатен впоратися з тим, що чекає на них попереду.

Еріон готувався зосередитися на наступному кроці, коли раптом Меліра зупинилася, схопившись за голову. Її очі ніби затуманились, а погляд став віддаленим. Вона застигла на місці, і Еріон помітив, як її пальці ледь помітно тремтять.

— Що сталося? — запитав він, його голос наповнився занепокоєнням.

Меліра не відповідала кілька секунд, потім повільно видихнула і опустила руку. Її очі знову сфокусувалися на Еріоні, але тепер у них був інший вираз — суміш спокою і жалю.

— Я побачила святилище, — тихо сказала вона. — Я побачила Ксарія і Арену, вони займаються своїми справами. Темрява кличе мене назад.

Еріон насупився, намагаючись збагнути її слова.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍