Читати книгу - "Гумовий Київ рожевих мрій"

в гості до тітоньки на літо. Познайомились вони невипадково. Андрій вже втретє зустрічав її в одному й тому самому кафе. Вона завжди сиділа сама, пила каву або сік — і як видно було з усього — страшенно нудьгувала.

Одного разу Андрій набрався хоробрості, купив букет червоних троянд, підтягнувся, знову перевірив, чи все на місці, і підійшов. Так, справді, він підійшов, тільки не ДО НЕЇ, як він думав, а ЇЙ. Кращої пропозиції від долі годі й чекати: гарний на вроду, молодий, хвацький парубок, та ще й на додаток до всіх цих позитивних якостей, офіцер, військовий моряк. А хто з дівчат у такому віці, в якому перебувала вона — на той момент їй було дев'ятнадцять років, — не мріяв про таке романтичне кохання? Мабуть, усі. Ну, добре, здаюсь, принаймні — більшість. Завзятим же він був залицяльником: квіти, просто гори і гірки квітів, подарунків, як, власне кажучи, і самої уваги. Вона, на щастя, відповідала йому взаємністю. Чекала на нього завжди з нетерпінням, а він з нетерпінням біг до неї після служби. Поспішав, щоб не згаяти жодної хвилиночки. То було дійсно справжнє кохання. Задля кохання людина здатна на все, щоб його зберегти. І ось що з цього вийшло…

Наприкінці літа вона поїхала у Київ, додому, на навчання. Звісно, її курортна відпустка не могла довго тривати — в неї теж було своє життя. Як не благав він її залишитися, вона була непохитна в своєму рішенні. Тим більше, що кидати університет вона не збиралась, щоб принести себе в жертву коханню. Проте Андрій не хотів так швидко здавати позиції. Не розгубившись, він пішов до керівництва й почав прохати перевести його до столиці, ну, хоча б на яку-небудь посаду. Керівництво навідріз відмовило йому в проханні. Після цього Андрій подав рапорт про звільнення. Нарешті старші чини зачухалися і трохи пом'якшали, ті з питанням: «Чи не баба тут замішана?» — і з розуміючим видом, киваючи головами, підписали клопотання про переведення капітана-лейтенанта Задорожнього А. П. до міста-героя Києва. Радощам його не було меж. Він прибіг… прилетів до неї, як пташечка — закоханий і несамовитий, в надії, що всі проблеми вирішені. Бідолаха навіть не знав, що цим спонтанним рішенням він створив значно більші проблеми. Посмішка на її ніжних щічках згасла, вона захвилювалась, закрутила хвостом, а потім розповіла те, що приховувала. У неї був чоловік. І вона ніде не навчалась. Просто… була заміжня. Чоловік перебував на високій посаді, в одному дуже відомому і солідному банку, і його вона не збиралась кидати, а Андрій… А що Андрій? Швидкоплинне захоплення, тільки й усього. Отримавши таке потрясіння, Андрій взагалі звільнився з армії, уїхав з Києва і почав сильно пити. Через деякий час на нього страшно було дивитись: мішки під очима, постійно ободунілий… То подряпаний, або, взагалі, побитий. Але він своєчасно схаменувся, і після двох тижнів запою зібрав свої речі, і, ні з ким не прощаючись, поїхав до Києва. Та не по неї він попрямував туди, а за іншою, новою і, можливо, навіть, кращою Долею.

Там знайшов роботу. Почав працювати охоронцем в одному з багатьох величезних маркетів. Через рік, зважаючи його військове минуле, відзнаки по службі, його призначили начальником охорони. Так що, в цілому, жилося непогано. Деякий час по тому Андрій знову знайшов жінку. Тривалий час з нею зустрічався, а потім одружився. Усе, в його житті, здавалось, рухалось в бік стабільності. Жили вони добре. Зарплатні обох вистачало, навіть більше. Майже через рік, у них народилася донька, яку вирішили назвати модним нині ім'ям — Аліна. Донечка, на втіху батькам, була розумницею і навчалась дуже добре. Минав рік за роком і вона закінчила школу. Для людей, час, як зауважують вони самі, проходить начебто повільно, але насправді він летить надзвичайно швидко. Взагалі, люди, що наближаються до похилого віку, починають жити спогадами, а молоді, натомість, враженнями. Плин часу починаєш відчувати лише тоді, коли виповниться певна сума років і, зітхаючи, внутрішній голос промовить: «Йо-майо, а я вже чверть життя прожив». А потім скаже про половину і, врешті-решт, про сам кінець, і буде його покірно чекати, а далі повірить в Бога, якщо раніше не вірив, тому що боїться таємниці потойбічного життя. Люди навіть не здогадуються, що ця таємниця відома їм від з самого народження.

— Я дуже просив би вас, шановний Мудрику, не відволікатися, — сказав волохань, стурбований тим, що старий відходить від суті оповідання.

Старий схаменувся і роздратовано глипнув на нього. Потім, підібгавши губи і шморгнувши носом, дід все-таки усвідомив, що дійсно збився з курсу, заспокоївся і продовжив розповідь далі.

— Так ось, дитя підростало і вступило до вузу. Навчалася Аліна добре й там. Виросла дуже вродливою, і парубки кружляли біля неї, як бджоли довкола меду.

Взагалі, Андрій був дуже задоволений, що його донечка така розумниця. Ще б пак…

Без сім'ї він життя не уявляв. Дружину дуже любив. Удома проводив весь вільний час, присвячуючи себе повністю своїй найдорожчій в житті втісі.

Одного разу Андрій, повертаючись додому з роботи раніше, ніж звичайно, зайшов до кондитерської — купив цукерок і печива для своїх дівчат. Дійшовши до будинку і підійнявшись на свій поверх, він відчинив двері. Дружина в цей час повинна бути на роботі, а доня тільки через дві години повернеться з навчання. Андрій зняв з себе бушлат, до якого вже давно звик і, якого, не зважаючи на умовляння дружини та дочки придбати іншу гарну річ, не поміняв би ні на що. З часом люди стають сентиментальними. Пішов на кухню, щоб викласти покупки, і раптом почув підозрілі звуки, що долинали зі спальні. Коли він туди увійшов, то побачив незнайомого чоловіка, майже голого. У такому ж вигляді була і його благовірна. Така очевидна й безсоромна зрада блискавкою вразила його душу і розколола навпіл любляче серце. Андрій дивився на неї, і не міг повірити власним очам. Він не міг усвідомити, як це так….ЯК? ЯК? Врешті-решт, ЧОМУ? Від образи все в ньому заніміло, губи стерпли. Андрій так і стояв, з пакетом печива, яке не встиг викласти, в руках, судомно хапаючи ротом повітря ротом, наче хотів щось сказати, та не міг. Трохи оговтавшись, він розвернувся і, опустивши голову, пішов геть. Не звертаючи уваги на вибачення, на брехню про випадковість того, що трапилось, на благання залишитися заради доньки — Андрій пішов, щоб більше не повертатися ніколи.

Він винайняв собі в комунальній квартирі кімнатку і