Читати книгу - "Здіймається буря"

на нього, і Вогнесерд знав, що тут не місце для продовження їхньої сварки, яка почалася дорогою до Місяцескелі.

Проте він мимохіть випустив кігті, досі лютуючи на згадці про той випадок. Тим часом Багнокіготь нахилився і прошепотів щось на вухо своєму товаришеві, при цьому значуще зиркнувши на Вогнесерда. На превелике здивування Громового кота, Одновус співчутливо підморгнув йому, тоді повернувся і пішов геть, зоставивши роздратованого Багнокігтя на самоті. Здається, принаймні один Вітряний вояк пам’ятав старий борг відданості Громовому Кланові. Вогнесерд насилу стримувався, щоб його вуса не затремтіли від задоволення, коли він минав Багнокігтя дорогою до Леопардошубки.

Але вся його впевненість кудись щезла, коли він підійшов до Річкової воєводи. Хоч тепер Вогнесерд був їй рівнею в ієрархії Кланів, та в цієї кішки був дуже лютий норов. Звідколи їхні Клани зітнулися в сутичці на краю прірви, в якій знайшов свою смерть Річковий вояк Білокіготь, Вогнесерд постійно відчував гостру, як терня, лють Річкової воєводи. Проте він повинен був дізнатися, як ведеться Сіросмугові. Вогнесерд шанобливо кивнув, а Леопардошубка кивнула у відповідь.

Тіньовий вояк, що сидів поруч, почав було кректати своє привітання, проте затнувся, кашляючи та відпльовуючись. Вогнесерд тільки тепер запримітив, наскільки скуйовджене було хутро цього кота, наче він уже з місяць не вмивався.

Леопардошубка заходилась вилизували лапки і витирати обличчя, щойно вояк розчинився в тінях.

— З ним усе добре? — запитав Вогнесерд.

— Він схожий на кота, з яким усе добре? — форкнула Леопардошубка, гидливо закопилюючи губу. — Котам із такою недугою не слід приходити на Зборище.

— Хіба з цим не варто щось робити?

— Це що ж, наприклад? — нявкнула Леопардошубка. — У Тіньового Клану є медикіт. — Киця опустила лапу на землю, її вологі вуса поблискували в місячному сяйві. Очі палали цікавістю. — Я чула, ти новий Громовий воєвода.

Вогнесерд кивнув, здогадавшись, що то Сіросмуг повідомив своєму новому Кланові такі новини. Леопардошубка вела далі:

— Що з Тигрокігтем? Ніхто з інших Кланів, здається, не знає. Він помер?

Вогнесерд знервовано смикнув хвостом. Легко уявлялось, як Леопардошубка, не гаючи часу, розпатякує іншим Кланам, що Громові коти замінили свого опального воєводу на кицюню.

— Те, що сталося з Тигрокігтем, Річкового Клану не стосується, — нявкнув він, намагаючись потрапляти в її прохолодний тон. Тоді замислився, чи скаже Синьозірка щось про старого воєводу, оголошуючи невдовзі нове призначення Вогнесерда.

Леопардошубка примружилась, але тему вирішила не розвивати.

— То що ж, — нявкнула вона, — ти прийшов сюди вихвалятися своїм новим титулом чи розпитати про старого друга?

Вогнесерд підвів голову, здивований, що вона перша дає йому можливість порозпитувати про Сіросмуга.

— Як він там?

— Живий-здоровий, — знизала плечима Леопардошубка. — Він ніколи не буде справжнім Річковим вояком, але принаймні звикає до води. Це навіть більше, ніж я від нього очікувала. — Вогнесерд аж стиснув кігті, почувши її зневажливий тон. — Кошенята його сильні та розумні, — вела далі Леопардошубка. — Певно, в маму вдалися.

Чи ця кішка його зумисне дратувала? Вогнесерд уже підшукував якусь уїдливу відповідь, коли це позаду нього почувся голос Мишошубки.

— Привіт, Леопардошубко, — привітала вона Річкову воєводу. — Каменешуб розповів, що у вашому таборі нові кошенята, окрім Сіросмугових.

— Так і є, — нявкнула Леопардошубка. — Цього зеленлисту Зореклан благословив наші ясла.

— А ще Каменешуб сказав, що кошенята Мрячконіжки скоро почнуть тренуватися. Знаєш, ті, що їх Вогнесерд врятував під час паводку, — нявкнула Мишошубка. В її очах читався докір.

Вогнесерд помітив, що Леопардошубка аж заціпеніла, проте сам він думками вже перенісся до Мрячконіжки та її брата, Каменешуба. Він роззирнувся галявою й побачив Синьозірку, що сиділа собі самотою під Великим Каменем. Чи знає провідниця, що тут її син? Чи вона чула, що кошенята Мрячконіжки ось-ось стануть новаками? Коли він повернувся назад, Річкова воєвода вже крокувала геть.

Мишошубка співчутливо глянула на Вогнесерда.

— Не переймайся. Коли ви з нею притретеся, вона вже не так дратуватиме. Громовий Клан допоміг Річковому під час паводку, а ще ж ми без бою віддали їм кошенят Срібнострумки.

— Важко уявити, щоб вона прихильно ставилася до Сіросмуга, — зітхнув Вогнесерд. — Тільки не після того, як Білокіготь упав у прірву.

— Їй треба навчитись пробачати і забувати провини. Сіросмуг дав Річковому Клану двох чудових, здорових кошенят, — махнула хвостом Громова киця. — Леопардошубка щось питала про Тигрокігтя?

— Так.

— Тут усім і кожному аж свербить вивідати, що з ним сталося.

— І чому на його місці тепер кицюня, — гірко додав Вогнесерд.

— Це також, — Мишошубка подивилася йому в очі. — Не сприйми це як щось особисте, Вогнесерде. Ми б достоту так само цікавилися зміною воєводи в будь-якому іншому Клані.

Кицька якийсь час блукала поглядом по цілій галявині, аж нарешті спостерегла:

— Ти помітив, як мало вояків у Тіньовому патрулі?

Вогнесерд кивнув.

— Я хіба кількох Тіньових котів бачив. І то один із них бухикає, ніби потвора на Громошляху.

— Справді? — зацікавлено зауважила Мишошубка.

— Зараз же час линьки, — зауважив Вогнесерд.

— І справді.

Від Великого Каменя залунали голоси. Вогнесерд глянув туди і побачив Річкового провідника Кривозора на верхівці великого кругляка. Його густе хутро поблискувало в місячному світлі. Обабіч нього розмістилися Синьозірка та Вітряний провідник — Високозорий. Трохи віддалік, у тіні дуба, сидів Ночезір.

Вогнесерда вразив вигляд провідника Тіньового Клану. Чорний котяра зараз був навіть більш кощавим, ніж худющі Вітряні коти, що вічно гасали торфовищами за кролями навздогін. Ночезір був не просто худий, а ще й виснажений. Він низенько понурив голову та опустив плечі. На мить Вогнесерд подумав, що провідник захворів. Але потім пригадав, що Ночезір уже був старійшиною, коли очолив Тіньовий Клан. Може, й не дивно, що він виглядає слабким. Провіднику дарували дев’ять життів, проте навіть Зоряний Клан не може повернути час назад.

— Ну давайте, — промурмотіла Мишошубка. Вогнесерд рушив за брунатною кицею наперед і сів поруч із нею, побіч Мрячконіжки.

Кривозір нявкнув із Великого Каменя:

— Синьозірка хоче взяти перше слово.

І він схилив голову перед Громовою провідницею, яка виступила наперед і заговорила гучно і потужно, як завжди:

— Дехто з вас уже чув це від Громового Клану, проте якщо хтось не знає — Хвостолом помер!

Юрбою прокотилося вдоволене мурчання. Вогнесерд помітив, як Ночезір мимоволі посмикує вухами і хвостом. Тіньовий провідник був у захваті від того, що його старий ворог мертвий.

— Як він помер? — здобувся на слово Ночезір.

Синьозірка його наче й не почула.

— А ще у Громового Клану новий воєвода, — продовжувала вона.

— Тож Річковий Клан правду казав, — десь у юрбі котів ошелешено нявкнув Вітряний вояк. — Щось трапилося з Тигрокігтем!

— Він помер? — вимогливо спитав Багнокіготь.

На