Читати книгу - "Невидимі сліди, Марі-Анна Харт"

18
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 73
Перейти на сторінку:

Вона продовжувала, не даючи йому змоги втрутитися, навіть коли її голос став трохи приглушенішим від емоцій.

— Після тієї ночі я не шукала твого захоплення, Йен. Я не просила тебе звертати на мене увагу. Я жодного разу не сподівалася, що ти коли-небудь відчуєш те саме, що й я.

Йен стояв мовчки, не знаючи, що сказати. Його думки змішалися в хаосі, а серце стискалося від болю й провини. Він відчував себе загнаним у глухий кут, але водночас не міг відірвати погляд від Кейт, яка продовжувала говорити.

— У мене немає алтаря з твоїми фото. І та сторінка з відфотошопленими нашими фотографіями — це не я. Я не відправляла тобі подарунки.

Його розгубленість стала ще сильнішою. Він думав про все, що чув від інших, про ті жахливі чутки, які здавалися такими правдоподібними. Але зараз перед ним стояла Кейт — справжня, поранена і відверта.

— Коли ти попросив мене піти, я зрозуміла, що це був чийсь жарт, і, можливо, ти теж вирішив так розважитися. Але я пішла, і все. — Вона заплакала, намагаючись стримати емоції. Сльози текли по її щоках, залишаючи мокрі сліди. — Не важливо. Я постійно намагалася триматися подалі від тебе. Чому ти запросив мене сюди? Навіщо? Чому не сказав Рону, що ти не хочеш мене бачити тут? Тепер я застрягла із тобою. Я не можу звідси виїхати через снігопад. Всі готелі зайняті, і я змушена бути з тобою.

Йен відчув, як його охоплює жахливе відчуття провини. Він зрозумів, що все пішло не так, як він думав. Всі його дії тепер здавалися йому дурними й необдуманими.

— Думаєш, я хотіла сюди їхати? Провести два тижні із тобою в одному будинку і в компанії людей, які будуть за спиною мене обговорювати, вважаючи мене сталкером? Сидіти і дивитися, як ви мило розважаєтеся, робити вигляд, що мені тут цікаво, і що я весело проводжу час?— сказала Кейт, засміявшись, але її сміх звучав істерично, майже крізь сльози. — Я знаю, ти зараз думаєш, що я просто якась неадекватна, не так? Але ти навіть не уявляєш, як я себе почуваю. Це все більше схоже на поганий жарт. Кожен день я намагаюся триматися, але в середині мене все руйнується. Ти запитуєш, чому я тут? Я тут, бо хотіла зробити щось для Елен, — продовжила Кейт, знову піднявши голову, погляд у її очах був повний болю та відчаю. — Вона б не поїхала без мене.

Йен стояв перед Кейт, його серце билося швидше, і кожне її слово, що розривало тишу, давало йому зрозуміти, наскільки він все зіпсував. Він важко ковтав повітря, намагаючись знайти слова, які б змогли хоча б частково виразити те, що відбувалося всередині нього.

— Кейт… — почав він, його голос був сповнений болю і відчаю. — Я не можу навіть почати пояснювати, як сильно я шкодую про те, що сталося. Я знаю, що мої слова зараз нічого не змінять, і я розумію, якщо ти більше не захочеш мене слухати. Але я повинен це сказати. Мені боляче бачити тебе такою. Мені боляче знати, що мої власні вчинки заподіяли тобі такий біль. І я не хочу, щоб ти думала, що я коли-небудь намагався тебе використати або маніпулювати тобою. Це не було так, Кейт. І я не можу вибачити себе за те, що заподіяв тобі стільки страждань. Я б зробив усе, щоб повернути час назад, щоб не повторювати своїх помилок.

Кейт застигла на місці, її погляд залишався холодним, хоча в очах ще залишались сліди сліз. Вона не могла більше слухати вибачення Йена. Це все стало для неї занадто важким, і кожне його слово тільки заглиблювало її біль. Вона зробила глибокий вдих і, здається, навіть намагалася заспокоїти свої емоції, але її голос був глухим і відчуженим, коли вона заговорила.

— Ти не розумієш, Йен… — її голос злегка тремтів, але вона примусила себе не піддатися емоціям. — Ти не можеш просто сказати "вибач", і все стане добре. Твої вибачення зараз нічого не змінять. Ти не можеш повернути те, що було, і це просто… це просто не має значення.

Кейт подивилася на нього, її очі були холодні й мовчазні.

— Мені не потрібні твої вибачення. Я не хочу чути їх більше. Я не хочу бачити тебе знову, не хочу бути в цьому всьому. Я не хочу, щоб ти більше намагався виправити все, бо це вже не вийде. Тому давай просто… давай просто зробимо вигляд, що все нормально. Ти не потрібен мені, і я не потрібна тобі. Ми можемо просто перестати пересікатися, перестати говорити один з одним, і все буде… краще.

Кейт закусила губу, а сльози знову наблизилися до очей, але вона стисла їх і швидко обернулася, готова піти. Вона не могла більше залишатися тут, не могла більше це витримувати.

Кейт розвернулася і, не озираючись, пішла у свою кімнату, тихо закривши за собою двері. Йен залишився стояти на місці, мовчки, не знаючи, що робити далі. Це був перший раз у його житті, коли він відчував таку безпорадність. Раніше він завжди мав чітке уявлення про ситуацію, завжди знав, як реагувати і що сказати, але зараз нічого не виходило. Він просто стояв, стискаючи кулаки, відчуваючи, як усередині все руйнується, і не знаходив слів для того, щоб все виправити. Тиша, що заповнила простір між ними, ставала нестерпною.

Коли Кейт зайшла в кімнату, вона впала на ліжко, притискаючи подушку до обличчя. Сльози рясно покотилися по її щоках, не даючи змогу дихати. Вона відчувала величезну порожнечу всередині. Їй було так боляче — боляче від слів, боляче від того, що вона не могла знайти вихід із цієї ситуації. Вся її впертість, усі намагання тримати все під контролем і виглядати такою сильною — все це розсипалося в одну мить.

1 ... 16 17 18 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невидимі сліди, Марі-Анна Харт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Невидимі сліди, Марі-Анна Харт"