Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Я ж поводилася так, ніби воно моє власне... – ігноруючи його репліку, продовжила вона... – Вибач і ти мені, Пітере.

Пітер підняв очі на неї. Вони порівнялися, просто дивлячись один на одного. У цьому погляді було набагато більше чесності, ніж у будь–яких словах, і було це набагато ближче і сильніше, ніж будь–які обійми. Ельгорт стояв у кінці кімнати. Він усміхався.

"Що б у них не сталося, вони явно говорять про це вперше за багато років. Тобто двісті років тому в них трапилася сильна сварка і тільки зараз вони про це заговорили? Їм би всім до психолога..."– розмірковував Найджел. Він почувався вкрай ніяково, ніби чує те, що йому не слід.

– Вибачте мені.– прохрипів він.

Ельгорт насупився, обличчя Ельги знову стало непроникним. Пітер усміхався, але в очах не було й краплі сміху.

– Усі помиляються. – знизав плечима він. –Це послужило тобі уроком ніколи більше не лізти туди, куди не варто, чи не так?

Найджел кивнув.

–Вам не здається, що захист палацу міцнішає? – вникнув Ельгорт, озираючись.

–Ти теж це відчув? – запитала Ельга.

–Так, коли Пітер прийшов. Цьому палацу бракує сімейної магії. Адже ми підкріплювали палац своїми силами.

– Ми навіть не знали про це, коли жили тут усі.– пирхнула Ельга.

–Джерело вийшло з ладу.– зауважив Пітер. –Воно прориває то там, то тут. Тому в місті й з'являються нові маги.

–Вибачте, що означає захист палацу?– зніяковіло спитав Найджел.

–Магія міцнішає.– пояснила Ельга.–Ми давно живемо нарізно і магія розсіюється, стаючи слабкішою.

–Час об'єднати сили знову.– усміхнувся Ельгорт.–Нам потрібна сімейна магія.

–Ельгорте, брате мій.– сказав Пітер гучним голосом, дивлячись йому в очі. –Перед тобою я теж маю вибачитися.

–Тебе пробачено, брате.–посміхнувся він, поплескавши його по плечу.–Ну, Ельго, чи не хочеш ти сказати, що цей день ознаменований як день возз'єднання сім'ї Ґотлінського Королівства?

Тепер Найджел усвідомив це остаточно. Жодних здогадок більше. Це справді нащадки засновників Ґотліна. І вони схоже безсмертні, якщо так добре збереглися. Айларіан ліг на килим поруч із ними і поклав голову на коліна Ельги.

–Не зовсім.–хмикнула вона.

Хлопці насупилися.

–У нас є ще одна сестра.– продовжила вона.

–Калерія.– видихнули хлопці.

–Вона хіба ще не...– почав Пітер.

–Ми б уже це знали.– відмахнувся Ельгорт.

–Пригадую, місто ми розділили на території… – розмірковувала Ельга.–Калерія з Калебом вибрали містечко. Вони любили людей.

"Калеб і Калерія. Занадто багато збігів. Цього не може бути."– дивувався Найджел.

–Тоді нам треба розшукати її. – вів далі Пітер.

–Калеб Торвальд ніби оселився неподалік, коли освідчився Калерії, отже далеко йти не доведеться.– розмірковував Пітер.–Він якось запрошував на новосілля, можливо я навіть зможу показати нам шлях.

–Якщо вона вийшла з циклу, значить зараз їй має бути близько дев'яноста людських років.– замислилася Ельга.

Найджела осяяло і він нервово ковтнув, відчуваючи, як шалено б'ється серце.

–Вісімдесят сім, і я покажу вам дорогу.– вклинився він, вражений думкою, що його бабуся, схоже, нащадок засновника міста.

Усі обернулися в бік Найджела.

–Вам потрібна моя бабуся. –пояснив він.

Ельга і Пітер одночасно підняли ліві брови.

–Ти впевнений, що це вона? – поцікавився Ельгорт. –Може просто... тезка.

–Її чоловік Калеб Торвальд помер 1993–го року.

–І, що з того? – не розуміла Ельга.

–Слухай, ну пройтися розім'ятися не завадить? – підчепив її Пітер. – Що з тобою станеться? Розтанеш? Припини, нам так не пощастить.

Ельга розгнівано втупилася на брата.

–До того ж... Якщо він її онук...– почав Пітер, вибухаючи від реготу.

–Присягаюся, якщо ти назвеш мене бабусею, я тебе заморожу... – сказала Ельга, звертаючись до Найджела.

–І все ж таки... – продовжував Ельгорт. –Що, як це не вона?

–Ти зовсім на неї не схожий.– підсумував Пітер, вдивляючись в обличчя Найджела.

–Я прийомний син Калерії.– пояснив він.– І я маю її фото.

Найджел дістав із рюкзака портмоне і витягнув звідти фотографію з дня народження бабусі. Він тоді сам випік їй торт, і на фото задоволена бабуся широко посміхалася біля торта з квітами з крему і безліччю свічок. Найджел любив це фото, воно ніби випромінювало тепло і світло.

Пітер перехопив фото і через секунду вивчення, закрив очі рукою.

–Що? – не зрозуміла Ельга.

Коли брат не відповів, вона вирвала фото з його руки і почала уважно вивчати його, тримаючи в довгих пальцях із гострими нігтями. Обличчя Ельги було непроникним, однак погляд здавався ураженим. Вона підняла очі на Ельгорта.