Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Це вона.

Ельгорт втупився у знімок і сумно посміхнувся.

–Так постаріла... Моя сестричка.

Він погладив фото і повернув його Найджелу.

–Нам потрібно йти до неї. – підсумував Пітер, взявши себе в руки. –Часу обмаль.

–Що сталося? – прокинулася Есме.

–Чудово, значить дівчину на руках не доведеться нести.– відповіла Ельга, зробивши крок уперед.

–Шкода.– зітхнув Пітер, глянувши на Есме.–Як самопочуття?

–Ти мене цілував? – запитала вона, усміхаючись.

–Винен.– підняв брови Пітер.–Але тільки, щоб переконатися, що температура в нормі.

–А що таке сімейна магія? – почала Есме, схоже, вона не весь час спала.

–І про яке джерело йдеться? – запитав Найджел, зміцнівши.

–Чи не забагато запитань від непрошених гостей? – дратівливо зауважила Ельга.

–Облиш. Це можна розповісти.– почав Пітер.–Ми втрьох маги, пов'язані сімейними узами. Наші сили різні, але об'єднуючи їх можна здійснити великі справи. У нас рідко це виходить. Але повернути юність Калерії нам під силу. А що до джерела... це осередок чистої магії Ґотліна. І ми, як люди, що виросли безпосередньо в цьому осередку, спільно можемо захистити палац. – Пітер опустив голову. –Те, що ми були поза домом тієї ночі, і похитнуло безпеку для нашого дому та родини.

Вони всі замовкли.

–Усі у вашій родині мають суперсилу? – запитав Найджел Пітера, коли вони трохи пізніше йшли сніговим лісом.

–Батьки не були магами, – відповів він. –Вони й не знали, поки я, лежачи в пелюшках, випадково не запалив штору. Точніше, в роду Абрахама було багато магів, і він сам ним був і великим, але батьки все ж сподівалися, що нас це обійде стороною. Дар Калерії сильніше проявився, коли вона зустріла Калеба. А ось я отримав свій набагато раніше. Тоді–то й пішли чутки, що ми темні маги. І люди зі своїми забобонами вважали за краще нас спалити.

–Ти керуєш вогнем, Ельга й Ельгорт льодом і снігом. Чому обидва вони керують однією і тією ж стихією?

–Вони – половини.

Прочитавши нерозуміння в їхніх обличчях, Пітер продовжив.

–Кожному магу дана половина. Вони – половинки одне одного, немов створені з однієї глини. Поодинці сильні – разом могутні.

–Але вони ж брат і сестра. –похмурилася Есме. – Хіба це правильно?

–Вони виросли в одній сім'ї, і завжди шанували це, залишаючись один одному найкращими друзями і родичами. Сімейна спорідненість куди сильніша. Ці двоє завжди були разом, скільки я їх пам'ятаю. Але... нічого такого, про що думаєш, коли чуєш слово "половини".

–А ти знайшов свою? – запитала Есме.

На секунду він задумався.

–Я... ні. Поки що ні. – зам'явся він.

–А який дар був у бабусі? – запитав Найджел.

–Вона керувала дощами і хмарами. – несподівано для Найджела відповів Ельгорт. –А Калеб блискавками. Коли Калеб помер, він встиг передати дар Калерії, а вона відмовилася від обох, вийшовши з циклу. При втраті магом його дару, сила стає самостійною. В даному випадку, грози і шторми більше не підкоряються Калебу і Калерії, і поводяться, як їм заманеться.

Він говорив це з таким блиском в очах, що Найджел диву давався. Ельгорт так пишався своєю сім'єю, що готовий був піти заради них на все. Це дорогого коштує.

–Що означає цикл? – запитав Найджел.

Пітер глянув на Ельгорта, а потім, усміхнувшись йому, відповів:

–Цикл – це суть мага, його зовнішність, особистість, життя в цілому. Ми не змінювали нашої суті, з тієї самої ночі, коли все сталося. Калерія ж, втратила Калеба двадцять два роки тому, і, не впоравшись із втратою, вийшла з циклу. Коли маг покидає цикл – старіє за кілька років. Не вийди вона з циклу, виглядала б, як ми.

–А скільки вам? Бо виглядаєте ви років на двадцять щонайбільше... – реготнула Есме.

–Це місто створив наш предок, король Абрахам у 1090–му році. Я народився 1798–го року, Калерія на рік старша за мене. А Ельгорт і Ельга на два молодші. Коли мій батько успадкував трон, дав клятву, що вони охоронятимуть місто від нападів і збережуть усю магію Ґотліна. У 1816–му, на наш палац напали і спалили його. Так ми втратили наших батьків. Калерія була тоді трохи старша за тебе.

–Що сталося тієї ночі? – здивовано запитав Найджел, уявляючи бабусю своєю ровесницею.

 

1816. Та сама ніч

 

Ельга спустилася вниз до вікна, одягнена в нічну сорочку, її золотисте волосся було сплутане, обличчя виражало сум'яття. Пітер сидів на підвіконні першого поверху, ніби от–от зістрибне.

–Пітере?

–Ельго, чому ти не спиш? – голосно зітхаючи, він перекинув ногу назад, щоб злізти з вікна.

–А ти? – запитала вона з цікавістю.

Пітер зліз із підвіконня і підійшов до сестри.