Читати книгу - "Забута, Галіція Мідвест"

Розділ 14. Схованка.

Соломія розплющила очі і зрозуміла, що сидить на чомусь м’якому. Вона  з подивом розглядала незнайоме приміщення, зафарбоване сірою невиразністю сутінків.  Мавка обережно почала підводитися, дивуючись тісноті закапелку, в якому опинилася. Не помітивши на підлозі великої чашки, з якої звисав шнурок від чайного пакету, вона перечепилася за неї ногою. Чашка перехилилася і використаний сухий пакет чаю випав на підлогу.

— Схованка Мотрі, — здогадалася мавка, обережно виходячи у коридор і тихо зачиняючи двері за собою. У квартирі було порожньо. Вона повільно пройшла до крихітної кухні довгим коридором, а потім повернула до вітальні. У вітальні зі стіни Соломії усміхалася молода жінка у військовій формі. Соломія почала розглядати інші фото незнайомих людей, які, мабуть, були родичами жінки у військовій формі. Уважно вдивляючись у знімки, вона почула якийсь сторонній звук, що був чужим у цій тиші. Мавці здалося, що хтось намагався відкрити вхідні двері. Вона миттю сховалася за дверима у кімнаті, хоча знала, що людина не зможе її побачити. Проте Світ Землі Предків уже настільки тісно переплівся з Світом Людей, що в Соломії виникло багато сумнівів з цього приводу. Війна принесла багато смутку і горя у світ людей, і така концентрована енергія болю стирала межі між світами. Вона затамувала подих. У вітальні з’явилася постать жінки, яка розгублено оглядалася навколо. Помітивши фото на стіні, вона наблизилася до нього і почала пильно вдивлятися у зображення, наче не впізнавала своє обличчя. Невиразна постать раптово затремтіла і з легким мерехтінням розчинилася у повітрі.

Соломія вийшла зі свого сховку. У спальні вона знайшла велике дзеркало і, притуливши руки до скронь, голосно сказала: «Через простір, через час, відгукнися одна з нас!» Дзеркало залишалося темним. Соломія знову зосередилася і повторила заклинання. Цього разу поверхня дзеркала замерехтіла срібними яскравими цятками і вона побачила велику вовчу морду. Несподівано вовчиця відкрила пащу і фальшиво, але завзято, почала співати відому пісню зі Світу Людей про пристрасне кохання молодої вовчиці.

— Плейлист баристи Антона? — розреготалася Соломія.

— Ага! Нічого не можу з цим вдіяти, як іржа в’їлися ті пісеньки у мій мозок, — відповіла вовчиця галиним голосом, — де це ти? — Галя почала принюхуватися.

— Ти чуєш запахи? — з подивом запитала мавка.

— Ти про нежить?

— Ні, про те, чи можеш ти чути запахи, перебуваючи у порталі.

— Можу, — погодилася Галя. — Це не заборонено.

Соломія коротко виклала Галі перебіг подій останніх дванадцяти годин.

— То ти бачила привида власниці квартири? — замислено загарчала дівчина-вовчиця.

— Це, наче часова петля, — висловила припущення Соломія, — вона, здається, постійно повертається сюди, щоб щось знайти. Мотря розповідала схожу історію перед тим, як потрапила до Терношорської Лади.

— Але не знаходить те, що шукає, тому змушена постійно повертатися, — здогадалася Галя.

— Але ж куди втрапила Мотря? — заклопотано спитала Соломія.

— Це не ми, — шерсть вовчиці раптом настовбурчилась.

— Що не ми? — не зрозуміла Соломія.

— Це не ми намагаємося їй допомогти, — це вона шукає шлях до своєї власниці, розумієш? — Галя примружила жовті очі.

— Ти хочеш сказати, що вона нами керує? — перепитала шокована Соломія.

— Ні, вона нас запрошує.

— Не розумію, — зізналася Соломія.

— У свій портал. Мотря відкрила свій власний портал, яким є вся книга, але скористатися можуть тільки ті, кому вона надала дозвіл. Тобі, наприклад, — пояснила терпляче Галя. Людські слова давалися їй важко.

— Вперше чую, щоб ляльки-мотанки відкривали свої портали, — руді брови Соломії піднялися високо на лобі.

— Про магію мотанок взагалі мало що відомо, але їхній зв’язок з власниками настільки сильний, що ця енергія робить неможливе можливим, — Галя змучено висолопила язика на бік.

— Звідки ти так багато знаєш про магію мотанок? — з недовірою спитала Соломія.

— Маруся казала, — почала Галя, але Соломія не дала їй закінчити. Мавка відчула, що її також починає дратувати це Галіне «Маруся сказала, Маруся те, Маруся се».

— Зрозуміло, знову Маруся, — єхидно зауважила Соломія.

Галя настовбурчила великі сріблясті вуха, і її морда виражала повне нерозуміння несподіваного роздратування подруги.

— То що я винна, що Маруся мені багато чому вчить? — спитала вона.

— Не винна. Але чи знаєш ти, що Сара позбавлена права на користування порталами? — з викликом запитала Соломія.

— Ні, вона мені не казала, — рикнула Галя. Хвиля роздратування Соломії досягла і її.

— Бо ти її не питала! Все, про що ти можеш говорити, це Маруся та й Маруся.

— Вибач, я не знала, що вас це дратує, — Галя притисла вуха до голови, і її хижа морда набрала дуже винуватого вигляду.

— Сара відмовилася допомагати Ангельському Департаменту з твоїм поверненням, — вже спокійніше пояснила Соломія.

Галя знову нашорошила вуха і ошелешено дивилася на Соломію. Вона боялася зізнатися подрузі, що постійні трансформації сильно впливають на її емоційні стани. Вона ставала емоційно нечутливою. Вона не тримала образи на Сару. Вона її просто не пам’ятала.

— Я попрошу в неї вибачення, — нарешті сказала Галя, пригадуючи, що потрібно казати у схожих випадках.

Соломію дещо здивувала завченість та беземоційність відповіді подруги, але їй не терпілося потрапити у портал Мотанки. Вона вирішила, що запитає про це у подруги іншим разом, тому перевела їхню розмову на більш нагальні теми. Галя її випередила.

— Я також скористаюся порталом, але я не зможу з нього вийти. Ма... — вона раптово замовкла і похнюпилась.

— Давай вже кажи, що там Маруся казала, — розсміялася Соломія.

— Побачиш! Готова? — у гарчанні Галі з’явилася загадковість.

Соломія тільки зараз помітила, що простір порталу за спиною Галі, наче був вкритий розмитими сірими патьоками. Придивившись уважніше, вона зрозуміла, що це були літери. Галя вже перебувала у порталі Мотрі, бо Маруся одразу здогадалася, що Мотря відкрила свій портал, а магічна Нова Пошта не забарилася миттєво доставити їй книжку «Танго з духами» — зрозуміла мавка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍