Читати книгу - "Забута, Галіція Мідвест"

Розділ 13. Покарання.

— Ось знайшла! — нервово вигукнула Соломія, намагаючись знайти згадку про Терношорську Ладу у книжці Марічки Крижанівської, поки Сара бігала кімнатами, голосно висловлюючи своє невдоволення безпідставними підозрами щодо привидів, яких вона вважала причетними до зникнення Мотрі.

— «Прадавні часи. Карпати. Святилище Терношорська Лада», — почала читати Соломія. Вона швидко пробігала очима по тексту, намагаючись вихопити найважливіше, — Саро, чи ти слухаєш мене? «Дівча щось шепоче, потім кладе колоски пшениці біля ніг Лади. Стоїть нерухомо, ніби вагається. А тоді з розвинутими руками кидається до кам'яної баби», — дочитала Соломія, — Ось чому Лаба скаржиться, що датчики періодично фіксують якусь незрозумілу активність біля входу в лабораторію, — пробурчала вона сама до себе.

— Побий мене грім, якщо привиди до цього непричетні! — знову обурено вигукнула Сара, вибігши з кухні. У повітрі раптом щось голосно зашваркотіло, і нізвідки з'явилася пляма, схожа на велику сіру куряву. Сара завмерла від несподіванки, а Соломія перестала читати і також витріщила очі на примарну хмару пилу, яка поволі набирала обриси високої істоти, загорнутої в чорний плащ. Крислатий капелюх повністю закривав обличчя Привида.

— Вельмишановні панянки, — зашелестів безбарвним голосом Привид, — ваша поведінка неприпустима і турбує інших гостей.

Сара вже знову хотіла обуритися, але привид владно підняв праву руку вгору і знову зашелестів.

— Це місце тиші, спокою і поваги, — наголосив голос-шелест, — ми чутливо ставимося до екзистенційних проблем наших гостей, але якщо ви переходите всілякі межі видової взаємоповаги, то ми змушені будемо вас попросити покинути наш готель.

— Вибачте, будь ласка, пане Привид, — Соломія рвучко піднялася з дивана, боячись, що Сара у запалі гніву не стримає чергову порцію прокльонів, — Ви безмежно праві. Обіцяю, що більше цього не повториться, — запевнила вона.

Привид шанобливо вклонився жінкам і, знову перетворившись на розмиту хмару сірого пилу, зник так несподівано, як і з'явився.

— Закони, статути та правила — насмішкувато сказала чаклунка, — як шпигували, так і шпигують за людьми. Нічого не змінилося за століття, — вона вже не стримувала реготу.

— Але ж ми справді трохи перегнули палицю, — зніяковіла Соломія, сподіваючись, що цього разу вдасться уникнути неприємних наслідків.

— Дурень думкою багатіє, — саркастично підсумувала Сара, стріпуючи зі спідниці сірий пил.

— Соломія вирішила пропустити її глузливу шпильку повз вуха, — нам потрібні колоски пшениці, — сказала вона Сарі.

— Та жодних проблем, — Сара голосно клацнула великим та вказівним пальцями правої руки, і в руках Соломії з'явився великий дідух.

— Вистачить? — скептично спитала вона Соломію.

— Так, спробуємо відкрити портал?

— А у портали мені зась, моя люба, — зі злою гіркотою відповіла Сара.

— Чому? — Соломія уважно подивилася на чаклунку своїми неймовірними очима.

— Покарання Ангельського Департаменту, — криво посміхнулася Сара.

— За що? — Соломія не могла стримувати свого здивування.

— Я відмовилася сприяти апостолу Павлові у поверненні Галі до Землі Предків. Він позбавив мене права користуватися порталами і заборонив будь-які магічні пошуки моєї Василини, — Сара з викликом подивилася на ошелешену такими шокуючими новинами мавку.

Соломія не могла повірити своїм вухам. Вона підійшла до Сари і, не стримуючись, міцно обняла її.

— Я обов'язково скажу це Галі при першій нагоді. Мені дуже прикро. Ми обов'язково повернемо тобі свободу пересувань, — тільки зараз Соломія зрозуміла, чому Сара, яка терпіти не могла засоби пересування у Світі Людей, скористалася автівкою, щоб зустріти їх з Мотрею.

— Доведеться тобі самотужки віднайти Мотрю, — скрушно прошепотіла вона. Соломія випустила її з обіймів, — Я впораюся. Адже в мене є ти, Галя, Маруся. Ми всі впораємося, — запевнила вона схвильовану чаклунку.

— Ти готова? — спитала Сара мавку.

— Одну хвилинку, — хитро відповіла Соломія і наблизилася до лівого кута кімнати біля дверей. Присівши навпочіпки, вона ласкаво зашепотіла до невидимої істоти, яка там ховалася. Мавка підвелася і, притискаючи щось до грудей, урочисто вручила Сарі принишкле чорне кошеня.

— Правила не розповсюджуються на тварин. Воно самотнє, — благально сказала Соломія, — та й тобі не буде так одиноко.

— Чому ти вирішила, що мені буде одиноко? — спитала Сара з посмішкою, але тепло прийняла кошеня, притиснувши пухнастика до грудей. Вона почесала його за вухом і пестливо прошепотіла, — бісові привиди, — кошеня  голосно замуркотіло, погоджуючись з чаклункою.

Жінки ще раз обійнялися. Соломія повісила свою сумку собі на плече, взяла у руки дідуха, а Сара, відкривши книгу, почала читати рядки про дівча. Вона не очікувала, що це спрацює, але зі сторінок вихопився яскравий сніп білого світла, і Соломія зникла.

— Неможливо звикнути до того, як швидко це відбувається, — сумно сказала чаклунка кошеняті і понесла його на кухню годувати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍