Читати книгу - "Твій найгірший ідеальний, Настя Левченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Катя не любила говорити про минуле.
Вона завжди казала собі, що воно залишилося позаду, що воно її не визначає.
Але іноді минуле наздоганяє тебе в той момент, коли ти найменше цього хочеш.
Вона досі відчувала тепло його руки на своїй.
Цей жест був таким простим, але водночас таким… важливим.
Він не намагався притягнути її ближче.
Не вимагав нічого.
Просто дав зрозуміти, що поруч.
І, можливо, саме тому це лякало її ще більше.
Марко не був схожий на інших.
Не був схожий на того, хто вже одного разу змусив її повірити, що почуття можуть бути справжніми.
А потім розбив її віру в це.
— Ти мовчиш, — Марко спостерігав за нею поверх чашки кави.
Катя опустила погляд.
— Думаю.
— Про що?
Вона провела пальцем по краю чашки.
— Ти колись розчаровувався в людях? Так, щоб це залишило слід?
Марко поставив чашку, його погляд став серйознішим.
— Бувало.
— І що ти робив?
Він зітхнув.
— Спочатку злився. Потім відпускав.
— Це не так просто.
— Ні. Але якщо триматися за минуле, воно не дасть тобі жити далі.
Катя зітхнула, задумливо дивлячись на дощ за вікном.
— Колись я вже вірила людині, яка сказала, що їй не байдуже.
Марко не перебивав. Чекав.
Катя змусила себе продовжити:
— Це було помилкою.
— Чому?
Вона стиснула губи.
— Бо все, що залишилося після нього, — це страх.
Марко мовчав.
Тоді повільно сказав:
— Я не він.
Катя зустріла його погляд.
У ньому не було обіцянок.
Не було великих слів.
Просто факт.
Просто реальність.
Вона знала, що Марко не той, хто казатиме про любов після кількох тижнів знайомства.
Він не буде давати пустих слів.
Він просто буде поруч.
Катя вдихнула глибше.
— Я не знаю, чи зможу бути такою, як раніше.
Марко легко посміхнувся.
— А мені й не треба, щоб ти була такою, як раніше.
Катя здригнулася.
Це була, мабуть, найкраща відповідь, яку вона могла почути.
Марко відсунув свою чашку, встав і взяв її пальто з вішалки.
— Ходімо.
— Куди?
— Гуляти під дощем.
Катя здивовано підняла брови.
— Ти жартуєш?
— Ні. Кажуть, дощ змиває минуле.
Він простягнув їй руку.
Катя подивилася на нього.
На його просту, впевнену усмішку.
На руку, яку він тримав перед нею, не наполягаючи, але й не прибираючи.
Її пальці тремтіли, коли вона поклала їх у його долоню.
Марко стиснув її руку трохи сильніше.
А потім вони вийшли під дощ.
І вперше за довгий час Катя відчула, що справді може відпустити минуле.
Дорогий читачу,
Ця історія — про страхи, які живуть у минулому, і людей, які допомагають їх подолати. Про ті моменти, коли життя дає шанс відпустити біль і почати знову.
Кожен із нас хоча б раз стикався з розчаруванням, втратою довіри, страхом знову повірити в щось справжнє. Але іноді достатньо простої, тихої присутності когось, хто не обіцяє неможливого, а просто поруч.
Сподіваюся, ця історія відгукнеться у твоєму серці й нагадає: попереду завжди є нові почуття, нові люди й нові дощі, які можуть змити біль.
З теплом, ваша Настя))
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твій найгірший ідеальний, Настя Левченко», після закриття браузера.
