Читати книгу - "Твій найгірший ідеальний, Настя Левченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Катя думала, що їй стане легше.
Що після тієї прогулянки під дощем її страхи випаруються, як калюжі після осіннього сонця.
Але замість цього все стало складніше.
Бо тепер у неї не було виправдань.
Тепер вона не могла сказати собі, що це лише гра, що Марко просто фліртує, що між ними нічого немає.
Було.
І вона це знала.
Відчувала.
Але все ще не могла зробити останній крок.
Вони не говорили про той вечір.
Просто почали проводити більше часу разом.
Марко то приносив їй каву без слів, то жартома критикував її плейлист у Spotify, то просто сідав поруч під час обіду й починав говорити про щось абсолютно буденне, наче між ними нічого не змінилося.
Але змінилося.
Катя ловила себе на тому, що помічає його у дрібницях.
Як він нахиляється ближче, коли слухає її.
Як легко торкається її плеча, проходячи повз.
Як дивиться на неї, коли думає, що вона не помічає.
Вона помічала.
І це лякало її ще більше, ніж раніше.
Одного вечора Марко написав їй повідомлення:
«Їду повз твою вулицю. Може, кави?»
Катя вагалася рівно дві хвилини.
А потім відповіла:
«Добре.»
Вона не знала, що саме змусило її погодитися.
Може, осінній вечір, який пахнув мокрою бруківкою й теплими ліхтарями.
Може, те, що вона втомилася ховатися.
А може, просто те, що це був Марко.
Коли він приїхав, вона чекала його на сходах біля під’їзду.
Марко вийшов з машини, тримаючи в руках два паперові стаканчики.
— Американо без цукру, як ти любиш, — сказав він.
— Дякую.
Вона взяла чашку, ковтнула гарячої кави.
Марко стояв поруч, мовчав.
І тоді Катя зрозуміла, що це момент.
Що зараз усе залежить від неї.
Вона подивилася на нього.
На його розслаблену, трохи втомлену усмішку.
На те, як вітер скуйовдив йому волосся.
На спокій, який він випромінював.
На терпіння.
На прийняття.
І сказала:
— Я боюся.
Марко не здивувався.
— Знаю.
Катя стиснула пальці на чашці.
Її серце билося гучно, майже заглушаючи осінній вечірній шум міста.
— Але… я більше не хочу бігти.
Його усмішка стала ширшою.
Теплішою.
Марко зробив крок ближче.
Він не торкався її.
Не тиснув.
Просто чекав.
— Тоді дозволь мені бути поруч.
Катя зробила глибокий вдих.
Вітер ковзнув її волоссям, змішуючи запах кави й дощу.
А потім, уперше за довгий час, вона дозволила собі не тікати.
І сама скоротила відстань між ними.
Дорогі читачі!
Якщо вам сподобалася ця історія, не забудьте поставити сердечко, залишити коментар та підписатися, щоб не пропустити продовження! А ще — збережіть, щоб перечитати пізніше. Ваша підтримка дуже важлива!
Дякую, що ви зі мною!
З теплом, ваша Настя))
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твій найгірший ідеальний, Настя Левченко», після закриття браузера.
