Читати книгу - "Таємниці старого маєтку, Rada Lia"

Розділ 9

— Сьогодні ти теж ночуєш у мене, — Марта схопила за руку Артема. — І нікому поки не говоримо про нашу знахідку.

Чоловік кивнув. Вони вийшли з кухні й, озираючись, неначе злодії, попрямували назад до кімнати Марти, щоб залатати дірку в підлозі й стіні. 

Дорогою вони знову зустріли охоронця, який не зрозуміло чому, ще досі вештався будинком.

Марта підозріливо поглянула на нього. Потім на Артема. Той кивнув у відповідь. Так. Тепер підозрюваними були всі мешканці будинку, крім Артема і Марти звичайно.

— Але головне — мотив, — розвів руками чоловік, коли вони зайшли до кімнати Марти. — Я досі не розумію, навіщо комусь тебе лякати чи убивати.

У двері постукали. 

— Пане, я принесла вам м’ятовий чай, — тихо сказала Євгенія. — І пані також, — вона зиркнула в сторону Марти.

— Дякую, Євгенія, — промовив чоловік і м'яко усміхнувся.

— А вона в тебе закохана, — відмітила Марта, коли служниця пішла.

— Не вигадуй.

— Кажу тобі, дівчина очей з тебе не зводить, а на мене поглядає сердито. Звідки вона тут взялася? Взагалі, як ти їх всіх найняв?

— Ну… — чоловік задумався. — Корделія з найближчого села. Вона вже років двадцять в цьому домі працює. Варвара також. Їх знайшов ще мій батько. Василя, нашого охоронця й Мартина — садівника, взяли після того, як відбудували оранжерею. А Євгенію порадила Корделія, здається вона її якась родичка, — він знизав плечима. — Племінниця чи сестра. Точно не пам'ятаю.

— Оскільки хтось з них намагається мене вбити, їх всіх треба перевірити…Чому ти розказав про заповіт? — перевела тему Марта. — Я розумію, що ти чесний і все таке, але ж це замок, який майже століття належав твоїй родині. Ти мав право оберігати його.

Цього разу Артем не став замикатися.

— Після смерті Христини я не міг уявити, як тут житиму. Природа, яка раніше здавалася такою, що надихає й дає відпочити душею, стала давити. Від тиші дзвеніло у вухах. Все нагадувало про неї. Я збирався продати маєток. Але перед продажем хотів зробити ремонт, щоб підвищити ціну. Й так знайшов заповіт. Якщо чесно, — він подивився Марті прямо в очі. — Я був радий, що у маєтка є інший власник і я можу здихатися його. Навіть не продавати. Бо тоді б я мав на руках гроші за місце, де померла Христина. Хотілося просто віддати, щоб не мати з нього нічого. Пробач.

— Це чесно, — кивнула Марта. Вона підійшла до Артема й сіла на ліжку поруч. — Я його теж, мабуть, продам. Не хочу жити там, де мене намагалися вбити. Якщо виживу звичайно.

— Марто, перестань. Я не дам тобі нашкодити. — Він простягнув руку й підняв їй підборіддя. — Не сумнівайся. 

Марта відчула дивний трепет поруч з цим чоловіком. Їй перехопило подих. Вони дивилися одне одному в очі й цей момент затягнувся. Стало незручно. Дівчина відвела погляд і встала з ліжка.

— Треба діру залатати. Скоро вже час вечеряти. — Вона поглянула на годинник.

Артем кивнув.

 

Вже вночі, коли Марта вимкнула світло й лягла у ліжко, вона почула, як чоловік перевертається з боку на бік.

— Артеме

— Що?

— Ліжко велике. Ти можеш лягти поруч, якщо пообіцяєш не чіплятися.

Чоловік швидко погодився й перемістився до Марти. За мить вони заснули, виснажені нервовим і багатим на події днем.

 

Вранці Марта прокинулася від жіночого вереску у кімнаті. Вона перелякано вскочила на ліжку, озираючись. Артем виглядав не менш здивованим. Недалеко від них стояла Євгенія й кричала. Вона розгнівано супила брови й ошелешено витріщалася на них. На підлозі валялася таця. Поруч — розбита чашка і розлитий чай.

— Пане ви?... — вона показувала пальцем то на Артема, то на Марту. — Разом? Тут? З нею?

Артем з Мартою перезирнулися. До кімнати забігла Корделія. Вона швидко оцінила ситуацію. Поглянула на сестру, потім на розбитий посуд.

— Пішли, пішли звідси. — вона потягнула за руку Євгенію. — Пробачте пане. Цього більше не повториться. Я зараз все приберу.

Врешті вона виштовхала дівчину з кімнати й закрила за собою двері. Марта з Артемом все ще здивовано витріщалися на тацю на підлозі й одне на одного.

— Я ж казала тобі, що вона по вуха закохана. Ти маєш заспокоїти її й пояснити, що між нами нічого немає, що ти просто спав поруч.

— По-перше, я нікому нічого пояснювати не повинен, — розсердився чоловік. — А по-друге, між нами нічого немає? Справді, Марто?

Дівчина знітилася й не знайшлася що відповісти.

Артем між тим встав з ліжка.

— Сьогодні приїздить юрист. Будь готова стати повноправною хазяйкою маєтку, — сказав він холодно і вийшов з кімнати.

На сніданок в їдальні не звали. Тож Марта сама спустилася перекусити. Коли вона зайшла на кухню, там зібралися всі троє служниць. Вони щось інтенсивно обговорювали й махали руками. Побачивши дівчину, жінки вмить перестали балакати. Євгенія демонстративно пройшла повз Марту й зникла за дверима. Варвара почала перебирати й мити овочі. Лиш Корделія спокійно звернулася до неї й посміхнулася:

— Чого бажаєте пані?

— А млинці з повидлом ще є? І чашку кави, будь ласка.

Жінка кивнула й за мить поставила на стіл тарілку.

— Ви не звертайте на неї увагу, — вона кивнула в сторону Євгенії. — Моя сестра не зовсім здорова. Вона живе у своєму світі. Літає у мріях.

— Все нормально, — махнула рукою дівчина.

 

Ближче до обіду Марту покликали в кабінет Артема. Проте він був там не сам. Навпроти нього у кріслі сидів ще один чоловік. Побачивши Марту, він встав і простягнув їй руку для привітання.  

— Марто, це Дмитро Олександрович Петрашко, — представив його Артем. — А це Марта, спадкоємиця за заповітом.

Перед нею стояв високий, худорлявий чоловік в окулярах. Він доброзичливо поглянув на дівчину й потиснув її руку.

— Радий познайомитися. Я підготував необхідні документи. Тож можемо оформити все прямо зараз. 

 

Коли через три години вони вийшли з кабінету, Марта не відчувала щастя від отриманого спадку. Скоріше незрозумілий душевний тягар. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍