Читати книгу - "2. Прокляття Старого Млина, Yana Letta"

Розділ 16: Таємниця млина

Після розмови з дідом Федором у слідопитів було ще більше запитань, ніж відповідей.

Він точно щось знав.

Але мовчав.

І якщо навіть найстаріший житель села не хотів про це говорити, то це означало одне — це було справжнє.

— Отже, якщо дід Федір не хоче говорити, ми маємо знайти інформацію самі, — сказав Максим, коли вони сиділи під старим дубом біля ставка.

— І як? — скептично запитав Іван.

— Нам потрібні старі записи.

Соломія відкрила блокнот.

— У селі немає бібліотеки, але…

— Але є старі газети, які зберігаються у сільраді! — зрозумів Тимко.

— Саме так, — кивнула Соломія.

— І як ми туди потрапимо? — Іван скептично склав руки на грудях.

— Дуже просто, — Максим усміхнувся. — Запитаємо бабу Варвару.

Баба Варвара була тією людиною, яка знала всіх і все в цьому селі.

Тож коли слідопити прийшли до неї, вона навіть не здивувалася.

— Ну що, знову щось винюхуєте?

— А ви знали, що колись у млині щось сталося? — запитав Максим.

— О, хлопче, у цьому селі постійно щось стається.

— Ми серйозно.

— Ну, серйозно так серйозно.

Вона примружила очі і подивилася на них уважніше.

— А що саме вас цікавить?

— Нам потрібні старі газети, — сказала Соломія.

Баба Варвара підняла брови.

— Ого, вже документи пішли в хід?

— Це важливо.

Баба Варвара задумалася.

— Ну, якщо вам справді треба…

Вона хитро всміхнулася.

— Зараз усе зробимо.

У сільраду бабу Варвару пускали без питань.

Бо ніхто не наважувався її зупинити.

Тож за десять хвилин слідопити вже стояли у невеличкій кімнаті, де зберігалися старі документи і газети.

— От вам, рийтеся, — сказала баба Варвара, сівши на стілець. — Але швидко, бо якщо вас тут застане голова села, то мені потім усе віддуватися.

Максим, Соломія, Тимко й Іван кинулися до полиць.

— Ми шукаємо щось про млин, — сказала Соломія.

— А що саме? — запитав Іван.

— Щось про нещасні випадки, — відповів Максим.

Вони перегортали пожовклі сторінки, читаючи заголовки.

"Шпилі святкують 50-річчя колгоспу!"

"Небувалий врожай картоплі!"

"Анатолій Гринчук знову виграв у шахи!"

І тут…

— Є! — вигукнула Соломія.

Всі різко підняли голови.

— Що там?

Соломія розгорнула стару газету і повільно прочитала вголос:

"Таємниче зникнення біля старого млина"

— Ой-ой… — пробурмотів Іван.

Соломія почала читати далі.

"Село Шпилі сколихнула моторошна подія. Вночі біля млина зник місцевий чоловік — Іван Ковтун. Його бачили востаннє, коли він ішов додому через поле, але додому він так і не дійшов. Наступного ранку біля млина знайшли його капелюх і ліхтарик. Більше жодних слідів не було. Обшук території нічого не дав. Чоловік зник без сліду, і його більше ніхто не бачив."

Настала тиша.

— Чекайте… — Іван ледь не випустив газету з рук.

— Там зник чоловік? — перепитав Тимко.

— І його так і не знайшли? — додав Максим.

Соломія повільно кивнула.

— Це було більше тридцяти років тому.

— І всі про це забули?! — Іван ледь не закричав.

— Не всі, — сказав Максим. — Дід Федір не забув.

— Ага, і тому він нічого не сказав!

— Бо він боїться.

— Чого?

Максим замислився.

— Що ми можемо бути наступними.

Знову тиша.

Навіть Бублик, який до цього часу спав на підвіконні, тепер уважно дивився на газету.

Він щось відчував.

І діти це розуміли.

— Ми повинні дізнатися більше, — сказала Соломія.

— Ага, і, звісно, як ми це зробимо? — Іван знову нервово потер потилицю.

Максим спокійно відповів:

— Ми підемо до млина.

Іван відкрив рота, щоб заперечити.

Але потім закрив.

Бо він уже знав, що це неминуче.

Коли вони вийшли з сільради, баба Варвара уважно подивилася на них.

— Ну що, знайшли щось?

— Так, — відповів Максим.

— І що тепер?

Соломія записала останні нотатки у блокнот.

— Тепер ми знаємо, що це не просто чутки.

— І тепер ви хочете піти туди?

— Так.

Баба Варвара зітхнула.

— Ой, ну нехай вас Бог береже.

Вона пішла геть, хитаючи головою.

Максим глянув на друзів.

— Тепер у нас є доказ.

— І що це означає? — запитав Іван.

— Що млин — це не просто покинута будівля.

— Тоді що це?

Максим подивився вдалечінь.

Його відповідь була простою, але лякаючою.

— Це пастка.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍