Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Еріон блукав у нескінченній темряві, його свідомість була ізольована від усього, що колись здавалося реальним. Він не відчував свого тіла — ні рук, ні ніг, ні навіть биття серця. Здавалося, він існував лише як чиста думка, яка блукала у нескінченній порожнечі.

"Де я?" — ця думка, мов тінь, вислизнула з глибини його розуму. Його останні спогади були про біль, зраду тіла, силу, яка залишала його. А тепер... це. Лише безмежна темрява.

Еріон намагався згадати, що сталося. Він бачив перед собою обличчя друзів, відчував їхні голоси, чуючи, як вони кричали його ім'я. Але чому вони залишилися там, а він опинився тут?

"Темрява..." — він промовив подумки, і це слово вібрувало в порожнечі, неначе мало силу розколоти її. Темрява була його союзницею, його зброєю, його компаньйоном у всіх випробуваннях. Він відчував її присутність кожного разу, коли тримав Тінеріз або користувався силою кілець.

"Невже ти відвернулася від мене?" — його думки тепер набули гіркого відтінку. Йому важко було це усвідомити, але все ж логіка підказувала інше. Він був обраним, не просто так він пройшов стільки випробувань. Не просто так темрява дозволила йому носити артефакти. То чому? Чому вона покинула його у вирішальний момент?

Питання роїлися в його свідомості, перетворюючи порожнечу навколо на нескінченний внутрішній монолог:

"Можливо, це було частиною плану? Чи, можливо, я зробив щось не так? Чи я недостатньо сильний, щоб продовжувати? Темрява завжди випробовувала мене. Можливо, це ще одне випробування? Але що я маю зробити, якщо навіть не можу рухатися чи відчувати своє тіло?"

Еріон спробував зосередитися. Він знав, що це не може бути кінцем. Кінець — це порожнеча, а він думав, відчував, шукав відповіді. Це означало, що щось ще залишалося. Що? Він не знав.

Він почав згадувати моменти, коли темрява допомагала йому. Як Тінеріз направляв його, як кільця зливалися з його сутністю, наділяючи силою, яку він ледве почав розуміти. Він згадував голоси — голос Тінеріза, шепіт Амрела і холодний тон Умбри. Куди вони поділися? Чому вони мовчать зараз?

"Ви залишили мене тут? Чи це я підвів вас?" — ці думки тепер були адресовані артефактам, які супроводжували його у всіх битвах. Він чекав відповіді, але темрява залишалася мовчазною.

Відчуття самотності й безпорадності почало охоплювати Еріона. Він ніколи не боявся темряви, але тепер вона була чужою, ворожою.

І все ж у глибині його свідомості тліла іскра надії. Якщо це випробування, він пройде його. Якщо це кінець — він змусить його стати новим початком. Його воля залишалася, навіть коли все навколо здавалося втраченим.

Еріон блукав у нескінченній темряві, і його почуття часу зникло. Можливо, це була лише мить, але здавалося, ніби минули століття. Його розум заплутався у нескінченному потоці думок, він не міг знайти опори чи зрозуміти, скільки часу він тут пробув.

"Чи я взагалі ще живий? Чи, можливо, це пекло? Це кара за все, що я зробив?" — ці питання безперервно повторювалися, з кожним разом посилюючи його розгубленість і відчуття ізоляції.

Раптом його внутрішній монолог урвався. Темряву розірвав звук. Це була пісня — дивна, тягуча, з нотками суму і спокою. Голос, що співав її, був до болю знайомим. Еріон пам’ятав його. Він чув цей голос, коли йшов п’яний із таверни після чергової вдалої крадіжки. Чув, коли вперше зустрів Аліну, стоячи на краю невідомості. Чув, коли стояв перед королем і дивився в очі ворогу. І зараз, у цій безкінечній темряві, цей голос знову знайшов його.

Пісня повільно розливалась у порожнечі:

Чи бачиш ти шлях крізь тінь і біль,
Де темрява сліди лишає день у день?
Чи чуєш ти, як шепіт ночі зве,
Чи зможеш ти зберегти себе?

Кров і меч, і крик вітру гучний,
Чи знайдеш ти мир у світі пустім?
Темрява прийде і тисячі забере,
Чи залишишся ти, коли світ замре?

Голос ніби огортав Еріона, проникав глибоко в його свідомість, наче це не просто слова, а звернення, спрямоване до нього особисто. Кожен рядок змушував його серце стиснутися, кожне слово викликало новий сплеск емоцій.

Еріон застиг, слухаючи пісню. Вона була ніби закликом і попередженням водночас. Він не знав, хто це співає, але його розум наполегливо шукав відповідь. "Хто ти? Чому ти знаходиш мене завжди в найважчі моменти?" — ці думки були спрямовані в пустоту, але відповіді не було.

Голос поступово стихав, слова останнього рядка відлунювали у темряві:

Коли світло згасне і час зупинить свій хід,
            Чи станеш ти тим, ким темрява зве?

І тоді настала знову тиша. Але вона вже була іншою. Пісня залишила по собі слід у душі Еріона, ніби хтось торкнувся найглибших струн його сутності. Він не знав, що це означає, але усвідомлював: це було важливим.

Еріон стояв у темряві, намагаючись зрозуміти, що щойно сталося. Його думки плутались, голос пісні все ще лунав у його свідомості. І раптом тиша знову була порушена.

— А ти далеко зайшов, Еріоне, — промовив голос, що співав.

Еріон підняв голову, вдивляючись у безодню, хоча й не бачив жодного джерела звуку.

— Хто ти? — запитав він, його голос відлунював у порожнечі.