Читати книгу - "Твої очі, Валерія Оквітань"

Розділ 8

Зоя не хотіла покидати, ставшу вже звичною їй лікарняну палату. Однак, вона розуміла, що рано чи пізно це мало статися.

Лада чекала її вже біля машини, все, що необхідно було зробити Зої, лише спуститись.Та вона, знаючи, що разом з Ладою, її чекатиме і Чорний, зволікала з виходом.

— Час поквапитись, — Бурмотіла собі під ніс дівчина. — Як ніби мені цього хочеться. Так, Зоє, тобі варто зібратися докупи. Варто брати себе до рук, ці люди надзвичайно добрі до тебе. Навіть він...

Згадавши чоловіка її рятівниці по тілу дівчина пройшов ніби електричний імпульс. Вона вся затряслась, злякавшись такої реакції її тіла.

Вона відчувала, як її серце б'ється все швидше і швидше, і зрозуміла, що не готова розмовляти про це з Ладою або з ким-небудь іншим. Вона знала, що це було зовсім несподівано для неї, і що вона повинна була зібратися з думками і вирішити, що робити далі.

Лада погладила її по плечу. "Все буде добре", — Сказала вона тихо. Зоя усміхнулась і пішла з нею до машини.

Вона замислилася про все, що відбувалося з нею останніми днями, і зрозуміла, що не може продовжувати жити в цій лікарняній палаті, де її зустрічали з такими жахливими спогадами.

— Привіт, Зоє. — Зацікавлено промовив Андрій. — Як себе почуваєш?

Він повернувся до дівчини всім корпусом.

Повернувся до неї. Спостерігаючи за нею.

— Я... Зі мною все добре. — Тихо відгукнулася Зоя. Одному богу відомо, що саме відчувала зараз дівчина. Вона переводила погляд з Лади на її чоловіка, намагаючись зрозуміти їхній настрій.

Здається і Андрій помітив її нервозність.

— Чи є щось, про що ти хотіла б поговорити? — Запитав він, демонструючи свою підтримку.

Вона дійсно хотіла поговорити з кимось, але не знала, з ким саме і що саме сказати. Нарешті вона вирішила сказати правду.

— Я не знаю, як вам подякувати за те, що ви зробили для мене. Ви врятували моє життя, але я не знаю, чи зможу колись відплатити вам за це. Я почуваюся так, наче боргую вам своє життя, але не знаю, як його повернути.

— Ти не боргуєш нам нічого. Я не зробив би того, чого не хотів. — Задумливо промовив чоловік. Зоя не знала чого від Чорного очікувати, їхня каста для неї була загадкою. Його поведінка і доброзичливий тон ніяк не пов'язувались з тими мізерними знаннями дівчини про нього.

Проте, його серйозність і настороженість до неї пояснювалась нестандартністю ситуації.

Зоя неодноразово питала в Лади, чому присутність її чоловіка є настільки важливою для здоров'я дівчини. Та ні одної відповіді вона не отримала, ні однієї, яка все б їй пояснила.

— Якщо ми закінчили з емоціями, то може здійснимо своє планове піднесення настрою та перейдемо до легших тем? — Повернулася до дівчини Лада. — Я розумію, тобі важко це все збагнути, та я обіцяю, що як тільки ти трохи одужаєш, я все тобі розповім, добре?

Дочекавшись кивка від Зої, Лада пристібнулась та полегшено видихнула.

Зоя відчула хвилю незадоволення, але все ж змусила себе посміхнутись. Вона розуміла, що Лада робить все, що в її силах, щоб допомогти їй.

А зараз їй нічого не залишається, як тільки тихо сидіти на задньому сидінні.

За всю дорого Андрій не промовив ні слова, однак його присутність гостро відчувала Зоя. Дівчина наче фізично була налаштована на нього, ніби маяк.

Як би аморально це не звучало, але вона відчувала певний спокій поруч з ним. Як і напруженість. Подвійність цих почуттів зводила дівчину з розуму.

Андрій, який сидів поруч з нею, також відчував напруженість в повітрі. Він знаходився в дещо незручному становищі, а йому також не було байдуже до Зої.

"Якщо ця ситуація триватиме довше, мабуть, мені доведеться знайти спосіб розбірливіше пояснити Зої всю ситуацію", — Подумав чоловік.

Дівчина, будучи настільки поглиненою у власні думки, не помітила, як вони повернули до незнайомого їй будинку.

Вона злякано торкнулася до плеча Лади.

— Не хвилюйся, будь ласка, ми подумали, що так буде правильно. Тобі потрібен спокій і комфорт, а в моєму будинку цього не можна буде досягнути. — Жінка погладила руку Зої, заспокоюючи її.

— А ти? — Тремтячим голосом запитала дівчина.

— Зоє...

— Її присутність заважатиме тобі. Зараз ти лише нервуєш коли Лада поруч. Але згодом твій організм втомиться боротися з потенційним конкурентом, тому для того аби допомогти тобі адаптуватися, Лада мусить бути на відстані. — Серйозним тоном сказав Андрій.

Зоя почула, як її серце стислося від тривоги. Вона знала, що не зможе справитися з усім сама і потребує допомоги, але думка про те, що Лада мусить бути на відстані, здавалася їй жахливою.

— Я... Я не знаю, як я можу справитися з усім сама. Лада...

— Я не залишу тебе наодинці, я тут, щоб допомогти тобі. Але ти повинна зрозуміти, що з Ладою поруч тобі буде набагато важче адаптуватися до нової ситуації. — Він міцніше стиснув кермо, ніби злиться на себе, що мусить говорити такі слова.

Зоя мовчки кивнула, знаючи, що Андрій має рацію. Вона знала, що Лада робить все можливе, аби їй допомогти, але здається, що її присутність може тільки ускладнити ситуацію.

— Добре, я зрозуміла. Але я не знаю, що робити. — Зоя перелякано поглянула на Андрія.

Їй здалося, що він знає більше, ніж говорить. Вона відчувала, що не може йому не довіряти. Цей чоловік вибавив її з глухої точки, і тепер вона знаходилася в його опіці.

— Не хвилюйся, ми все обговоримо і знайдемо вихід з цієї ситуації. Зараз важливо, щоб ти відпочила і зібралася зі своїми думками. Ми вже приїхали, вийди з машини і зайди всередину будинку. Якщо ти щось потребуєш, не соромся попросити. Ми тут, щоб допомогти тобі. — Чоловік гупнувши дверима, пішов першим. Дівчата залишились в салоні авто одні. Їм доведеться тут попрощатись на деякий час.

— Що з цього буде далі? — Стривожено запитала Зоя.

— Все буде добре, я обіцяю. Ти маєш мене, і я допоможу тобі впоратися з цим. А тепер тобі пора. Андрій важка людина, але постарайся не перечити йому і він не буде жорстоким до тебе. Біжи він чекає тебе. — Лада нетипово дня неї поцілувала дівчину у лоба. — До зустрічі.

— До зустрічі.

Зайшовши в будинок дівчина, на деякий час розгубилася.

— Направо поверни, я чекаю тебе тут. — Наказав їй чоловік, гукнувши звідкілясь з дому.

Андрій повів її до гостьової кімнати і показав, де можна знайти речі для ночівлі. Це була територія Чорного, тут він почував себе затишно, тут він господар. Чого не можна сказати про Зою.

Зоя змусила себе зібратися до купи, і знявши одяг, залізла під ковдру. В неї не було бажання розглядати кімнату, поки що. Потім вона все зробить потім. А зараз, певно, подіяли уколи, які їй зробили перед випискою з лікарні, а також нервове напруження від сьогоднішніх новин.

Вона закрила очі і спробувала уявити, що все це просто страшний сон. Але коли вона відкрила очі, вона була все ще в чужому будинку, де її чекала невідома майбутність.


 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍