Читати книгу - "Втрачене серце духа, Олександра Метафор"

— У тебе є Маска Сінкла.

Чоловік здивовано підняв брови, уважно оцінюючи Асю. Здається, він також очікував іншої реакції від неї.

— У Ремі-Г’юмів теж є Маска Сінкла, і навіть Ківа, що в рази сильніша. Навіщо тобі я, маленька дівчинка?

— Ти допоможеш чи ні?

Марк, усе ще не опускаючи брови, похитав головою з боку в бік, немов прицінювався, з якого ж боку почати чинити опір. Але мабуть його підкупив сам факт того, що донька Ремі-Г’юмів зверталась за нього по допомогу, оскільки вже за хвилину очі чоловіка загорілися полум’ям:

— Що мені за це буде?

— Просте людське «дякую» зійде?

— Асю, я можу надерти йому зад, — хижо посміхнувся я, удавано закочуючи рукава.

Погроза має бути погрозливою.

— Не треба, — злобно зиркнула на мене дівчина.

А я хотів допомогти, ну ось. Скорчив найсумнішу моську, але Ася вдала, що мене не існує.

— Три дні буду розбирати твої справи.

— Місяць, — сперся об стіл чоловік, азартно облизуючи губи.

— Тиждень, — не здавалася дівчина.

— Місяць, — знову натиснув Марк.

— Два тижні або ми йдемо геть.

Марк подивився на Асю зверху вниз, потім швидко зиркнув на мене. Я його цікавив меншою мірою, але, мабуть, моя погроза теж зіграла якусь роль у його рішенні. Він підкрутив свій і так закручений вус, хмикнув щось німецькою і простягнув руку Асі:

— По руках, фройляйн Ремі-Г’юм.

Ася дивилась на простягнуту руку Марка й вагалась. Її погляд на мить став холодним, але вона змусила себе стиснути пальці чоловіка.

Чомусь у мене склалося враження, що Марк виграв від цієї угоди більше, ніж моя руда напарниця.