Читати книгу - "Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas"

 

Сапфір уважно слухав, його очі були сповнені співчуття.

 

— Чому ти не зробив нічого? — запитав він тихо, але не осудливо.

 

— Я був занурений у свої справи, — відверто відповів Габріель. — Робота, проекти, якісь дрібниці, що здавалося, не могли чекати. Я вважав, що все минеться саме собою. Думав, що вона сильна, що це просто тимчасовий настрій... Але я помилявся. І зрозумів це лише тоді, коли було вже запізно.

 

Його голос затих, і в кімнаті запанувала тиша, яка тиснула на обох, ніби важкий покрив.

 

Сапфір повільно зітхнув і промовив:

 

— Габріелю... можливо, ти й припустився помилок, але це не робить тебе винуватцем. Її хвороба — це те, з чим вона боролася сама, навіть якщо ти цього не бачив. Але ти не знищив її... Ти не міг.

 

Габріель кивнув, але його погляд залишався відсутнім. Сапфір вирішив змінити тему, хоча й не надовго.

 

— У дзеркалі я бачив твою матір, — сказав він раптово. — Чому?

 

Ці слова прозвучали, як грім. Габріель різко напружився, його руки стиснулися в кулаки. Він не відповів.

 

— Що з нею сталося? — обережно запитав хлопчик.

 

Габріель затулив обличчя руками, його дихання стало важчим.

 

— Я не можу... — пробурмотів він, майже нечутно.

 

— Але...

 

— Ні, — його голос став глухим і категоричним. — Не зараз.

 

Сапфір хотів щось сказати, але зрозумів, що зараз це лише погіршить ситуацію. Він відступив, змирившись із тим, що Габріель не готовий до цього.

 

— Добре, — просто сказав він. — Але якщо ти захочеш... Я тут, і готовий слухати.

 

Габріель лише кивнув, але сльози знову блищали в його очах.

 

Сапфір знову пішов спати, сповнений співчуття й тривоги за Габріеля. Він бачив, що чоловік бореться із власними демонами, але не міг допомогти більше, ніж уже спробував. Його маленьке тіло, втомлене пошуками та емоціями, швидко занурилося в сон.

 

Габріель залишився сидіти біля каміна. Світло від тліючих полін мерехтіло, танцюючи на кам'яних стінах печери, але не проганяло темряви, що повзла в його душу. Він думав про матір. Її постать усе ще стояла перед його очима — тінь із дзеркала, сповнена докору. Він намагався відштовхнути ці думки, але що більше боровся, то сильніше вони обплітали його свідомість.

 

Коли вогонь майже згас, Габріель нарешті підвівся, ліг на диван біля Сапфіра й закрив очі. Сон прийшов пізно, важкий і неспокійний.

 

***

 

На ранок, коли вони обоє прокинулися, перше, що зробив Сапфір, — розгорнув карту. Вона була порожньою. Жодних позначок, напрямків чи деталей, лише слова, які, здавалося, були написані для них обох:

 

"Третя схованка".

 

— Ніяких більше підказок, — пробурмотів хлопчик. — Зовсім нічого.

 

— Це означає, що тут нас не знайдуть, — припустив Габріель, розглядаючи карту. — Це місце надійно приховане.

 

— Але ми не можемо залишитися тут назавжди, — заперечив Сапфір. — Потрібно вибратися звідси.

 

Їхні погляди одночасно впали на напис на стіні:

 

«Як схочеш втекти, все змінити враз,

Скеруй думки, як лине час назад.

Згадай, де радість ховалася в грі,

Несов лиш трохи, та щастя – тобі.»

 

Габріель прочитав його вголос кілька разів, немов це могло допомогти розгадати сенс.

 

— Що це за "радість ховалася в грі"? — прошепотів Сапфір.

 

— Можливо, це про нас самих, — припустив чоловік.

 

***

 

Вони провели весь день, обшукуючи печеру. Кожен куточок, кожен камінчик, кожну шухляду на кухні. Але нічого схожого на ключ чи прихований хід не знайшли. Відсутність вікон і природного світла давала про себе знати: темрява пригнічувала, здавалося, що час зупинився, а повітря ставало густішим.

 

— Це безглуздо, — пробурмотів Сапфір, сідаючи на підлогу. — Мені здається, ми просто блукаємо в темряві.

 

— Можливо, саме це й потрібно, — тихо відповів Габріель, але його голос звучав невпевнено.

 

Втома та розчарування поступово захоплювали їх обох. Печера, мов жива істота, тримала їх у своїх обіймах, немов хотіла, щоб вони залишилися тут назавжди.