Читати книгу - "У пошуках втраченої магії, Аля Алістер"

— Йолоп. Дивно, що не в смокінгу. Це було б так само «природно» для пляжу, як і це вбрання.

 Вона поклала свій бутерброд на невеликий камінь трохи осторонь людей і подумки подякувала своєму шпигунові. Потім спокійно підійшла до Рити і скомандувала:

— Збираємося і валимо, але без метушні. Ти маєш рацію, за нами стежать. Чоловіка цього я бачу вперше. Поки йтимемо з пляжу, вирішимо, як змитися від нього.

Розділятися сенсу не було, бо обидві розуміли, що стежать за Ритою. Згадавши всі фільми про шпигунів, дівчата вирішили викликати таксі, доїхати до центру, а там, у натовпі туристів і в закутках Старого міста, нескладно загубитися. Розрахунок виявився правильним. Для надійності купили булку й підрядили місцевих ворон перевірити наявність стеження. Усе було спокійно, та й Рита більше нічого незвичайного не відчувала. Але ця подія змусила дівчат подумати про зміну звичного пляжу, добре, що в місті їх було більш ніж достатньо. Відмовлятися від сонця і води ніхто не збирався. Вони зрозуміли, що Максим про Риту не забув, але це не налякало, а скоріше ще більше спонукало бажання якнайшвидше знайти втрачену Силу й надавати цьому цапові по рогах.

 

Настав черговий повний місяць і знову всі зібралися в будинку Ради. Рита розповіла, що один раз помітили стеження, але більше це не повторилося. Рада здивувалася.

— А ти що, не могла скористатися своїм новим, нехай і тимчасовим Даром?

— Яким?

— Ігри з часом. Ти що, забула?

— Я не знаю, як ним користуватися. Та, і якщо чесно, вилетіло з голови.

— Це легко. Якщо тобі треба дуже швидко пересуватися, уявляєш, що все навколо рухається дуже повільно. Що швидше тобі треба, то повільніше все навколо. І навпаки. Усе просто, — усміхнулася Рада.

— Треба буде спробувати. До того ж у цьому може виникнути й потреба, — усміхнулася Лана.

 Усі вже знали порядок ритуалу і, випивши зілля, стали на пентаграму. Рита притиснула руку з браслетом до себе і почалося:

«Вода та вогонь, повітря, земля!

Час над вами влади не має.

Сила стихій, допомоги благаєм,

Час поверни, Маргариту в минуле життя негайно впусти,

Те, що друге було перед цим, покажи!».

І знову вони всі разом повторювали замовляння, поки не залишилося лише чотири голоси.

 

РОЗДІЛ 8

 

Рита прокинулася знову в чужій кімнаті. І тут вона почула свій голос...

— Матінко добра, я захрипла... чи це справді чоловічий голос?! — ошелешено подумала вона.

У дзеркало ніхто дивитися не збирався, судячи з усього. Залишалося поки тільки здогадуватися... чоловіком вона була чи чоловікоподібною жінкою. Але невідання тривало недовго... Рівно до того моменту, поки з-під ліжка не був витягнутий нічний горщик... Риту потішив такий поворот подій. З чоловічою анатомією вона була знайома, от тільки ракурс раніше був інший, жіночий.

— Ганно, збери на стіл швидко! Снідати хочу! — гучно наказав чоловік, яким вона колись була.

 Рита швидко просканувала своє минуле життя до цього моменту.

«Ну що ж, не такою вже і сволотою я була, з огляду на те, що зараз часи кріпацтва», — подумала вона.

Звали її в цьому житті Степан Федорович. 52 роки від народження. Господарством володіла вона чималим. Поміщик дворянського роду мав кілька великих сіл у Київській губернії, велику хату, заводик цукроварний, пилораму й дещо по дрібницях. Були ще села в Полтавській і Чернігівській губерніях. Йшов 1836 рік. Скасування кріпосного права було в далекому майбутньому. Рита в школі з історії проходила цей розділ, але побачити наочно, було цікаво.

— Ніканоре! Де тебе чорти носять! Ти одягати мене збираєшся?

У кімнату влетів хлопець років двадцяти, худий, довготелесий, зі світлими кучериками на голові.

— Пане, у що зволите сьогодні вбратися?

— Не дуркуй! Сам знаєш, усе як завжди. Гостей сьогодні не чекаємо, тож, простіше.

— Як накажете.

І слуга побіг за одягом. Камердинером у пана Никанор став нещодавно й ще не зовсім опанував усі свої обов'язки.

За столом зі Степаном Федоровичем сиділа Ганна. Рита знала, що вона лише коханка, але в будинку поводиться, як господиня. Для сусідів офіційно її роль була — ключниця, тобто домоправителька. Одружитися господар із нею не міг, бо вона його колишня кріпачка, крім того, дружина в нього вже була. Коли Рита «сканувала» спогади Степана Федоровича, то дізналася багато таких диких для неї, сучасної жінки, речей, що лишалося радіти, що кріпацтво залишилося в далекому минулому.

Сили в нього, на жаль, теж не виявилося. Була тільки дуже сильно розвинена інтуїція. Мабуть, відгомін колишньої Сили. Змолоду він її ігнорував, вважаючи, що в нього просто бурхлива уява, і треба тверезо оцінювати ту чи іншу ситуацію та не піддаватися почуттям тривоги, страху й іншим дурним відчуттям. Але низка подій переконала його, що чуйку треба слухати. Найяскравіша й переломна ситуація сталася, коли він із друзями катався на човнах Дніпром. Того дня, коли він прокинувся вранці, йому дуже не хотілося їхати на це гуляння, була якась незрозуміла тривога. Але оскільки він активно планував із друзями цей захід і обіцяв бути, відмовитися в останню мить аж ніяк не міг. Відмахнувшись від цієї тривоги, Степан Федорович вирушив на прогулянку.