Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"

Розділ 7

Пройшло 16 місяців

Холод води був настільки різким, що на мить я забула, як дихати. Коли мене накрило хвилею, гострий біль від розбитої об щось під водою щелепи віддався в скронях, ніби мене било удар за ударом. Власне тіло ставало важким, наче занурювалось у тягучий кошмар. Проте я змусила себе згрупуватись, зберегти контроль. Захисний Аркан врятував моє життя, але здавалося, що кожна кістка відгукується болем від сильного удару, коли я раптово впала з такої висоти. Підбиті легені з усіх сил тягли мене до кисню, і, обертаючись у воді, я намагалася пробитися до поверхні, поки не відчула, як мої пальці зустріли холодний нічний ковток повітря.

Коли нарешті вдалося вибратись на берег, я спробувала вдихнути ще раз, повільно й обережно, аби знову не впасти в шок. Мої думки мчали в хаотичному ритмі. Потрібно тікати, поки ніхто не помітив мене, інакше всі мої спроби опиняться марними. Поки що, однак, болючі удари серця нагадували про потребу зцілення, і я повільно торкнулася обличчя, де тонка смужка крові малювала дорогу вздовж брови. Біль від рани нагадував про останню сцену в тій кімнаті — обличчя Калеба, його очі, повні ненависті, і жорсткий удар, коли я майже відчула, що він вб’є мене.

Однак я піднімаю голову, бачу срібні очі і сталевий меч, який швидко опускається до мене.

— Кая!

Я розплющила очі. Ніякого Калеба наді мною не було. Біль в легенях минув, хоч задишка і нагадувала про черговий нічний кошмар. Цікаво, чи закінчаться вони колись?

Я лежала на власному плащі, закутана в теплий плед. Лерон вже розвів вогонь і той приємно грів обличчя. Десь неподалік Фольк та Ройс збирали дрова. А поруч зі мною уважно вдивлявся в мої риси Гарт — той самий власник голосу, що розбудив мене.

— Дякую, —  я широко позіхнула. — Не люблю, коли ці сни починаються.

— А хто любить? Ти починаєш вовтузитись, як змія, і ніхто навколо не може заснути. Добре ще, якщо не кричиш вранці.

Я стиснула плечима. І без того почуваю достатньо вини за те, що зробила (чи б пак — не зробила), тому вину за нічні жахи на себе брати не збираюсь. Я встала, склала плед та плащ в дорожню сумку біля сідла і зіщулилась від ранкового холоду.

Більше року я подорожую разом із загоном Гарта. Нас називають мисливцями за головами, найманцями, але краще не говорити так при хлопцях. Правда, як власне їм подобається, щоб нас називали, ми поки не визначили. Кожна розмова на цю тему супроводжується бійкою Фолька та Ройса, а нам з Гартом доводиться їх рознімати. Тому — просто загін Гарта, за іменем командира. Ми виконували роботу, за яку не хотіли братись королівські гвардійці. Моментами дрібну, як-от розслідування вбивств селян чи дрібних поміщиків, а моментами цікаву та небезпечну — ловля вовкодавів, упирів чи інших напівмагічних монстрів. Гвардійці не брались за це, бо «їм не платили». Тому в регіонах, віддалених від столиці, на наші послуги був величезний попит.

Можливо, через корумпованість та байдужість цієї ж королівської гвардії, я досі була на волі.

Зазвичай ми ночували в більш пристойних місцях — орендували кімнати в гостинних дворах, харчувались в тавернах. Але в гірському регіоні, де ми зараз знаходились, крайні декілька днів відбувались зачистки всього, що може викликати питання у аристократів, тому на невизначений термін ми переїхали «на воронку» — галявину в низині соснового лісу, захищену декількома скелями з усіх боків. Про це місце знали хіба місцеві пастухи та криміналітет — але і ті, і ті, побачивши нас, обходитимуть воронку стороною.

— Знову цей твій каптур? — дбайливо поцікавився Гарт.

«Каптуром» він називав чоловіка, який снився мені відколи я втекла з прикордонного табору. Майже кожну ніч — а згодом рідше, він снився мені і викликав панічні дрижаки. Невідомо чому — стояв собі в темному капюшоні та щось шепотів. Але відчуття загрози та невідворотності лишалось ще довго після пробудження.

— Ні, на цей раз рядове нічне жахіття, —  я здригнулась, а на обличчі Гарта зʼявилась посмішка.

— Знаєш, Кая, я чув, що жахи сняться, коли холодно, самотньо або хочеться їсти. Чудове співпадіння, що я можу вирішити всі три проблеми, —  і він простягнув мені металеву тарілку, в якій парувало мʼясо і якась каша.

— Обережно з такими пропозиціями, кеп. Я можу переплутати сон з реальністю і випадково порізати когось занадто впевненого, хто вирішить скласти мені компанію вночі, —  я багатозначно вказала на ніж за поясом. Гарт розсміявся, стукнув мене по плечу та пішов допомагати хлопцям чистити зброю. Я ж рушила до ставка, що протікав неподалік нашої стоянки.

Вода заморожувала думки, але водночас добре пробуджувала: на вулиці стояла середина весни і пронизуючий холод. Що ж, мені є з чим порівняти.

На іншому березі граційно ходила пара лелек та вдивлялися в прозорі хвилі струмка. Гарні. Є прикмета, що побачити пару лелек — до кохання, але щось мені підказує, що сьогодні кохатись я буду лише з черговим завданням.

Декілька днів тому ми взяли замовлення і тепер поєднували приємне з корисним: ховались від стражів правопорядку та робили за них їхню роботу.

Вже два роки у повний місяць з гірського міста пропадають дівчата. Вони лягають спати, а на ранок ліжка лишаються пустими — і шукай вітра в полі. За цей час зникло двадцять три дівчини. Спочатку місцеві думали, що вони тікають. Але після того, як в минулу повню пропала дочка міського голови — підняли шум.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍