Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"

52
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 80
Перейти на сторінку:

Я роздратовано зітхнула: двадцять дівчат пропало і всім хоч би й що. А тільки забрали доньку великого цабе — на тобі. Паніка, найманці, збір грошей на пошуки.

Спочатку ми думали, що це упир. Але упирі тупі та нездатні до таких витончених викрадень. Якби на ліжках знаходили кишки та кров — так, це був би точно упир. А так…

Хлопці схилялись до відьми. Я була впевнена, що тут справа рук сукубів. Ми підготувались до обох сценаріїїв та шукали будь-які зачіпки. Відбитки аури дівчат та їх фізичні сліди привели нас на цю галявину, де ми розбили табір — але далі слід обривається. Була підозра, і вона підтверджувалась емпірично, що дівчат затаскували у закинуті катакомби, вхід в які був неподалік.

— Кая, ти вирішила проігнорувати сніданок чи яка причина того, що хочеш довести мене до інфаркту?

— Чого це я тебе до чогось доводжу?

Гарт підійшов до мене, сидячої на березі, та всунув в руки тарілку з смаженим хлібом, мʼясом і якоюсь подобою овочів. Але замість того, щоб розвернутись і піти до товариства, сів поруч.

— Пішла вмиватись і зникла. А раптом тебе теж ця відьма забрала! Я ж хвилююсь, —  Гарт перегравав. Він чудово знав, що я можу за себе постояти краще, ніж більшість команди. Реальним опонентом для мене був хіба він сам.

Батько Гарта був Мечем. Його мати, проста селянка, завагітніла поза шлюбом і народила сина. На жаль, під час пологів вона померла — це звичайна ситуація для слабкого людського організму, який не може справитись з Арканом. Гарт виріс сильнішим за звичайну людину, але слабшим, ніж Мечі. І це переслідувало його все життя: доля байстрюка, що неналежав ні до цього світу, ні до іншого. Такі діти траплялись досить часто, знаючи розважливість Вищого Аркану, але мало хто з них мав щасливу долю.

Як і всі подібні до нього, Гарт був високим і гарним: світле довге волосся, грайлива посмішка і бісики в очах. На лівому вусі він носив сережку — дань традиціям свого селища. Йому було ледь за тридцять, але часом він вів себе так, наче досі був підлітком. 

— Не хвилюйся. Не думаю, що відьма — або сукуб—  що краде цнотливих дівчат, мною зацікавиться.

— Ти розбиваєш моє серце, —  Гарт показово приклав долоню до лоба.

Ми синхронно розсміялись. Я звикла до жартів Гарта про те, що він одружиться зі мною, закриє в хаті, змусить прати його штани і ростити дітей. Але моментами я ловила на собі його замислений погляд — що ж, в кожному жарті є доля правди.

Після сніданку ми зібралися біля кам’яної брами, що вела до катакомб.  Гарт, озброєний бойовою сокирою, необережно закинутою на плече, поглянув на мене, і ми обмінялися коротким кивком. Ройс мав на поясі кинджали, Фольк — величезний бойовий молот, в розмір самого Фолька, а Лерон — срібний меч та сумку з різними вибуховими склянками. У команді панувала тиша, зосередженість і певна нервова напруга, яка тільки підігрівала мій рішучий настрій.

— Готові? — запитав Гарт. Його голос лунав тихо, але рішуче. — Пам’ятайте, хто б нас не чекав внизу — він небезпечний. Кая, твоя магія — це ключове в цій місії. Не дай цьому виродку пробитись крізь щит і заплутати наш розум.

Ми увійшли до підземелля, де запах вогкості і гнилі змішався з металевим ароматом крові. Коридори були тісні, темні, вкриті мохом. Повітря віддавало сирістю і важкістю, і кожен наш крок лунав, розбиваючи загрозливу тишу.

Ми рухалися обережно, поступово занурюючись в сутінковий морок, що панував у підземеллях. Ліхтарі, які ми несли, відкидали дивовижні тіні, перетворюючи стіни на химерні зображення, що немов спостерігали за нами. Попереду почувся звук — приглушений, схожий на плач. Ми зупинилися, і я прислухалася. Звук виходив із зали, прихованої за масивними дверима, облізлими від часу та сирості. На секунду я втратила контроль — такий самий звук я чула в прикордонній фортеці, за мить до того, як Мірабель та Каріма було вбито.

— Можливо, це одна із зниклих, —  прошепотів Фольк. Його обличчя здавалося напруженим і похмурим. Він міцніше стиснув руківʼя сокири.

Гарт жестом наказав усім мовчати. Ми обережно прочинили двері, і в темряві зали побачили фігуру світловолосої дівчини не старше пʼятнадцяти років, що сиділа навпочіпки, обхопивши коліна руками. Вона тремтіла і щось приговорювала, наче знаходячись у трансі. Її одяг перетворився на лахміття, обличчя схудло, але вираз на ньому здавався зніяковілим і майже божевільним.

Я наблизилася до неї повільно, намагаючись не злякати. 

— Ти ціла? — м’яко спитала я, обережно торкаючись її плеча. Дівчина здригнулася і підняла погляд на мене. Її очі були бездонно темними, немов у гіпнотичному сні, але раптом на обличчі промайнула тінь жаху.

— Він тут… він забере всіх… — її голос був тихим, наче шепіт, і ледь чутний. Вона скосила погляд на протилежну стіну, і раптом у тіні я помітила силует.

— Гарт! — крикнула я, кидаючись до меча.

В секунду я сконцентрувалась та навела на команду Аркан Щита. Він мав захистити їх від ментального впливу, хоч і їх власна сила волі мала в цьому допомогти.

Темна тінь швидко зрушила з місця, наче розчинилася у повітрі, але я відчула, як холодний подих пройшов повз мене. Ми знову повернулися у тісний коридор, а тінь немов переслідувала нас, то з’являючись, то зникаючи за поворотом. Я відчувала його присутність. Очі мерехтіли у темряві, як у звіра, але це був не звичайний звір.

1 ... 18 19 20 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За моїм щитом, Ханна Кір», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "За моїм щитом, Ханна Кір"