Читати книгу - "Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Аарон чітко памʼятав що перебуває в ілюзії, тож опинившись у відділі кодерів та тестувальників, він просто відшукав інші двері.
–Бувайте, невдахи.–кинув він, і торкнувся ручки. Та вона не піддалась. Аарон спробував ще раз. Знову нічого. Він повернувся за стіл і почав шукати невідповідності. Нічого незвичного. Але якщо це частина симуляції, тоді алгоритм відкриття дверей має бути у коді, так?
class Door:
def __init__(self, locked=True):
self.locked = locked
Світло миготіло, наче лампи не могли вирішити – сяяти чи згаснути. Аарон продовжував працювати з кдом, коли його монітор раптом припинив працювати. Курсор не рухався, програми застигли на одній сторінці. Хлопець хмикнув і перезапустив комп’ютер. Доки той завантажувався, Аарон відхилився назад, заклавши руки за голову, щось викликало у нього напруження і він поки не розумів, що саме, щось кололо його у потилицю, ніби маленькі голочки підіймають волосся на карку і штрикають його. Він інстинктивно озирнувся, почався монотонний стукіт і він помітив їх. Його колег. Вони стояли, мов статуї, хтось з чашкою кави в руці, хтось з однією рукою в кишені. Але всі вони, всі до єдиного, ритмічно били кулаками по столам. Вони били одночасно створюючи гучний бій, як пульсацію. Аарон нервово ковтнув, намагаючись не показувати здивування.
–Ви чого?
Вони стукали безперервно, не відриваючи прискіпливого погляду від Аарона. Той скочив і побіг до дверей, спробувавши відкрити їх силою. Він бив по ним, але нічого не відбувалось. Тільки тоді він усвідомив, що стук припинився. Його колеги знову сиділи за своїми місцями, панував звичний робочий шум: звук натиску клавіш, клацання мишки, хтось ставив і підіймав чашку кави. Хтось в півголоса розмовляв. Хтось зухвало переглядав меми на роботі, а хтось друкував повідомлення з цим противним кліканням мобільної клавіатури.
Аарон важко зітхнув і стер піт з чола. Він повернувся за своє місце і почав знову працювати над кодом. Стукіт поновився миттєво. Колеги знову синхронно гупали кулаками по столах, викликаючи у Аарона паніку. Вони не робили більше нічого – просто стукали. Але чи то нерозуміння причини їх дій, чи то звук, який від того виходив, чи їх синхронність, чи ці незмигні погляди на нього під час роботи, але це лякало Аарона і він не міг зрозуміти чому.
Знову набирає код.
ENTER
–Помилка? Не може бути! Я ж написав усе правильно!
Стіл затрусився. Щось не так. Неприємний тріскіт у лампах, викликав у Аарона мурахи спиною. Він здригнувся. Щось змінювалось у симуляції. Світло згасло й різко засвітилося, створюючи мерехтіння, наче сама реальність нестабільна.
Аарон уважно поглянув на монітор. На екрані комп’ютера код почав змінюватись – це не його робота, але його ім’я. Написане тисячами рядків коду.
"ААРОН. ААРОН. ААРОН."
Він задихнувся, відчайдушно стираючи рядки, перезапускаючи термінал. Колеги безперервно гупали по столу. Світло знову згасло. Аарон відчував напруження. Піт стікав по хребту на його спині. Гул став гучнішим, стукіт ніби відбувався в його голові. Стіл здригався. Його чашка, яка була порожньою, за виключенням срібної ложки почала підстрибувати. Цокіт ложки об керамічний обідок чашки, здавалось, відгукувався у його мозку. Першим засвітився монітор. Помітивши рух довкола себе, Аарон підскочив. Його колеги оточили його. Вони стукали кулаками по його столу, стільцю та стіні. Цей оглушливий гуркіт нагадував холодний механізм годинника, що нещадно відраховував його час. Жодного слова. Жодного моргання. Лише уважний погляд, глухий гул, і несправний, бляха, код. Світло загорілось знову. Аарон безуспішно намагався знову набрати код.
ENTER
Помилка коду.
ENTER
Помилка коду.
ENTER
Помилка коду.
Раптом за дверима пролунали крики. Аарон підскочив, намагаючись розгледіти двері за щільним кільцем колег, що його оточили. Глухий удар у стіну. Постріл. Знову крики. Чийсь регіт.
Аарон задихнувся, гарячий страх прорвався крізь впевненість, що ще кілька хвилин тому здавалася незламною. Піт виступав на його чолі, краплями ковзаючи вниз. Він бажав тільки тікати. Або кричати. Або сховатися так, щоб його ніколи не знайшли.
Але спершу—клятий код.
Він трясся, пальці втрачали чіткість рухів.
def unlock(self, access_code):
if access_code == "SIMULATION_OVERRIDE":
self.locked = False
else:
ENTER
Помилка коду. Код доступу неправильний.
Ще одна спроба – невдала. Ще одна, знову – помилка. Ручка дверей опустилася. Хтось намагався увірватись.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер», після закриття браузера.
