Читати книгу - "Усі царства іншого світу, Лариса Лешкевич"

Веда прислухалася до власних відчуттів. Ні... Ні... Вона не впевнена, що обравши Тула, не пошкодує пізніше про своє рішення.  Їх зблизили лихо і відчай, –  не дуже гарна основа для союзу, тим паче, що все вже перегоріло, забулося!  А думки про Х'ярго досі розбурхують її кров... Це і пристрасть, і щось іще... щось тепле, ніжне, затишне, таке знайоме…

Пальці ослабли й розтиснулися. Шпилька вислизнула і, впавши на ліжко, перетворилася на кинджал. Веда підвелася на лікті, дивлячись на нього зі здивуванням і неясними здогадками. Чи не черговий це знак?

– Я повинна знайти спосіб віддати кинджал Х’ ярго, – пробурмотіла сама до себе і покликала: –  Іло!  

Служниця з'явилася негайно, немов, причаївшись десь поблизу, лише того й чекала, коли знадобиться королеві.

– Що з моїм одягом?

– Усе в гардеробній...

– Мені потрібен інший одяг, мій! Джинси, футболка, чоботи! Тільки не кажи, що викинула!

– Ні, але...

– Мені  потрібен мій одяг, Іло, – пом'якшуючі лолос, наполягала Веда.

– Гаразд. Він тут.  

Служниця махнула рукою, і колишній одяг одразу ж акуратно ліг на ліжко разом із начищеними до блиску чобітьми.

– Хочу прогулятися замком, – сказала Веда.

– Наодинці?

– Так. Немає сил сидіти на місці. Мені ж це не заборонено?

– Ні, ні! –  Іла злякано затрясла головою, потім, побачивши на ліжку кинджал, запитала: –  Звідки він? Такий гарний...

– Мій трофей… 

– Я не скажу Евлуру, що ти зібралася в підземелля! – служниця хитро примружилася. – Ти ж туди зібралася, так?

– Хіба Евлур сам не дізнається? – обережно поцікавилася Веда. Перший її порив довірити Ілі свої плани зник, вона вирішила остерегтися і спробувати здійснити визволення Х'ярго самотужки. Їй здавалося – так надійніше.

– Замок величезний, у ньому стільки переходів і явних, і прихованих. Дізнається, звісно, але не одразу. Тільки ось що... Погуляй трохи замком, це послабить його увагу...

– То він усе ж таки стежить за мною?

– Спостерігає... Усі розуміють, що ти інша, але всі готові чекати, коли ти станеш такою, як і раніше! – сказала Іла багатозначно і зникла.

"Чекайте...поки віник зацвіте..." – фиркнула про себе  Веда, швидко переодяглася, запхала назад у кишеню складену навпіл фотографію, кинула погляд на портрет і, з кинджалом у руці, попрямувала до гардеробної.

"Невже мені був потрібен весь цей одяг? " – думала здивовано, проводячи долонею по сукням, що висіли рядком.