Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ

Читати книгу - "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"

82
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 183 184 185 ... 199
Перейти на сторінку:
газет, горить світло.

— А, Тетяна Іллівна! У вас вже що, закінчили?

На порозі незнайомець у цивільному.

— А вам сюди навіщо, хіба мало свого обшуку?

Виявилось, що до Некрасова також прийшли о 8-ій ранку і також у невідомій нікому справі № 62.

У квартирі все догори дном, вся кімната завалена книжками, паперами. Кагебістів у кімнатах багато, ледве побачила господарів. Мене завели на кухню, посадили поруч поняту. Молода дівчина, звідкись з будинкоуправління, їй соромно, незручно. Господарі так мало схожі на кримінальних злочинців, і так багато книжок.

А кагебісти влаштувались, як видно, надовго: принесли термоси, п’ють з них чай.

За якийсь час дозволили зайти на кухню господарям, ми сіли обідати.

Розмовляємо.

— Вікторе Платоновичу, не треба про це. (А ми — про Дзюбу, про арешти.)

Минула година. Кагебісти приходили й ішли, появлялось якесь начальство, заглядало на кухню:

— А ви, Житникова, що тут робите?

Прийшла молоденька дівчина у формі прапорщика КДБ. Галина Вікторівна, дружина Некрасова:

— 1 вив КДБ служите? Така гарна, молода… 1 вам не соромно?

ПРОТОКОЛ

особистого обшуку

м. Київ

   17 січня 1974 р.

Працівник КДБ при CM УРСР прапорщик Томашевська на доручення старшого слідчого слідвідділу КДБ при CM УРСР майора Колпака у присутності понятих:

Бакуліної Наталі Іванівни, що проживає…

Кудимової Валентини Єфремівни…

Богуславець Віталіни Семенівни…

у квартирі № 10 будинку № 15 на вул. Хрещатик міста Києва, яку займає гр-н Некрасов Віктор Платонович, з дотриманням вимог ст. ст. 184, 188 і 189 КПК УРСР, провела особистий обшук у гр-ки Житникової Тетяни Іллівни, 1937 р. народження, що проживає у м. Києві, вул. Ентузіастів, № 33, кв. 36, яка прибула на квартиру гр-на Некрасова В. П. у будинок № 15 на вулиці Хрещатик, м. Києва, де у цей час проводився обшук.

Гр-ка Житникова Т. І. зайшла у згадану квартиру о 16 годині 40 хвилин.

Під час особистого обшуку в гр-ки Житникової Т. І. нічого не знайдено і не вилучено. Обшук проводився з 17 год. 35 хв. до 18 год. 5 хв.

40 хвилин чотири жінки «працювали» — одна перемацувала шви одягу, заглядала в які тільки можна отвори. Інші три мовчки спостерігали, щоб підписати, що «нічого не знайдено і не вилучено». А що вони шукали у вухах, в роті?

Що робити?

Слідкують явно і цілодобово. Приходжу на роботу — з вікна бачу машину, яка «відпрацьовує» свої години разом зі мною.

20 січня. Їду у відрядження у Крим.

Зустрічає на вокзалі місцеве начальство — керівники дошкільного виховання області. Цього ж дня ми маємо виїхати з Симферополя в Ялту. Їдемо машиною першого секретаря райкому партії (його дружина, завідувачка дитячого садка, також їде на семінар, на якому я читаю лекцію).

За нашою машиною одразу ж інша, кагебістська. Перевірити це легко: містечко невелике, до того ж, ніхто з моїх супутниць не здогадується про те, що стежать, тому їдемо по місту різними дорогами, як зручніше. А машину, що петляє, одразу помітно. Випадково стається так, що в одному з перевулків нових кварталів, де нам треба було зупинитись, «хвіст» губиться. Мені смішно, чекаю, що буде далі.

Виїжджаємо в гори, підіймаємось на перевал. На самій вершині — дорожній пост автоінспекції. Нашу машину зупиняють. Дружина секретаря райкому обурюється: виявляється, їхню машину зупиняти не повинні (міліція добре знає номери місцевого начальства). Шофер повертається:

— Це не міліція. Це КДБ, запитували, хто їде в машині. Я перерахував.

За якийсь час машина, що «заблукала» наздоганяє нас.

У готелі, де нас поселили, мені одразу ж відводять номер далеко від моїх колег, у глухому коридорі і чомусь не з ними, а з якоюсь дівчиною.

Цілий тиждень працюю нормально: я в дитячий садок — і «вони» за мною. Тут вже стежать і зовсім неприховано — у горах, на крутих вуличках приморських містечок, де взимку порожньо і майже немає тих, хто відпочиває.

Філерів уже пізнаю в обличчя — їх семеро.

Мої колеги «знайомляться» з двома чоловіками — приїхали у відрядження. Знайомлять і мене.

27 січня. Відрядження закінчується. У передостанній вечір, після лекції, колеги запрошують у ресторан. Пропонують запросити і своїх нових знайомих.

Тепер можу розповісти, як і від кого я довідалась про провокацію, що готується. Попередив другий учасник операції, що мусив грати «клієнта»… Він же потім усе шепотів: стукайте сильніше в двері. Мета — напоїти і зробити так, щоб мене «знайшли» в номері готелю у незнайомого чоловіка і потім звинуватили у проституції.

Під час вечері я зрозуміла, що колеги також залучені до цієї операції. Став зрозумілий несподіваний від’їзд і повернення старшої з них.

Після вечері колеги запросили мене (і обох своїх «знайомих») продовжити розмову в номері одного з них. По дорозі одна з колег «зникає». У номер ми заходимо вчотирьох. Сідаємо. Обтяжлива мовчанка — всіх «учасників операції» трясця трусить буквально (я гадаю, що й чоловіки не були професіоналами). Один з них знаходить якусь безглузду причину, встає, і, тягнучи за собою свою супутницю, швидко вибігає з номера, зачиняє двері і замикає їх на ключ.

Страшно мені не було — не встигла злякатись, тільки швидко кинулась до дверей і почала з усіх сил стукотіти в них. Я так швидко це зробила, що вони не встигли втекти, — тільки чути було, як гучно лунало в коридорі тупотіння. Мабуть, стукала я дуже голосно, тому що чоловік повернувся назад і відімкнув двері. Він щось бурмотів, але я вже не слухала. Пішла в свою кімнату і кинулась на ліжко.

Все відбулося так швидко, що осмислила я ситуацію, лише трохи заспокоївшись. Не спала цілу ніч, не спала і «сусідка» по номеру. За тиждень я зрозуміла, що це за «сусідка»: її розповіді, чому вона тут у місті, в готелі «Інтурист» (звичайна телефоністка, як вона казала), були безглузді. До того ж її розпитування було незграбне, а погано поставлені й неохайно складені мої речі говорили самі за себе.

Огорнув відчай. Я так гостро відчула безпорадність самотності серед людей, жах від того, як легко і просто людину можна зламати. Навіщо вони це зробили? Втішно було тільки те, що попередили мене все-таки, і попередили люди чужі, незнайомі — їм це взагалі було ні до чого.

(Після того як Льоню звільнили, він розповів мені, що про «факт» перебування мого з «чужим чоловіком» йому повідомили в психушці. Навіть місце «злочину» назвали і час — перша ночі. Льоня, що написав

1 ... 183 184 185 ... 199
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"