Читати книгу - "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"

свого часу статтю «Психологічні методи на допиті», передбачив і таке, і, ще не пригнічений препаратами, натякнув мені у листі про свою реакцію на такий «психологічний метод». Такі методи тиску на політв’язня особливо цинічні, і КДБ охоче користується ними, намагаючись зламати людину, розбити родину, внести незгоду і підозри.)[21]

Бранці зателефонувала в Москву до Ходорович, розповіла про все. Тетяна Сергіївна не витримує — домовляємось, що вона виїжджає до Дніпропетровська, де ми з нею зустрінемось (поїзд з Сімферополя йде через Дніпропетровськ).

ЗО січня. Друга ночі. Сиджу на вокзалі, чекаю на Тетяну Сергіївну. Навколо чомусь збирається міліція. Якимось чуттям відчуваю, що це не просто так. Заходить Тетяна Сергіївна. Підбігаю до неї. Нас оточують.

— Тетяно Сергіївно, пройдемо.

— Куди, що сталося?

— Пройдемо, нам треба поговорити. Пройдемо у відділення міліції.

Повели. Це тут же на вокзальній площі. Тетяна Сергіївна несе мішок — привезла продукти для Льоні: консерви, ковбасу (в Києві цього немає). Мішок передати не дозволили. Її завели до кімнати. Мене не впустили.

За якийсь час мені запропонували зайти у сусідню кімнату. Міліціонер став на дверях, не випускає. Чую голос Тетяни Сергіївни — її виводять. Вискакую повз міліціонера — машина вже від’їжджає. Куди? Чому її забрали?

Тієї ночі вже здавалось, що сил більше не вистачить: за останні два тижні — обшук, слідкування, випадок у Криму, арешт Тетяни Сергіївни. Вранці побачення не дали — «карантин». Це було дивно; перед цим я відправила телеграму-запит про те, чи можливе побачення. Повідомила, що приїду ЗО січня. У тюрмі пояснили, що відповіли мені. Справді, у Києві лежала телеграма, але її чомусь відправили об 11 годині 40 хвилин, а я була в тюрмі о 10 годині ранку.

Повернулась до Києва в цілковитому відчаї: що з Тетяною Сергіївною? Невже арештували? Чого іще чекати?

Не було сил іти додому: там треба бути зібраною, адже ж діти дивляться. Зайшла до Іллі Володимировича Гольденфельда. Професор фізики, він за рік до арешту взяв Льоню до себе на роботу в лабораторію. Після арешту Льоні ми особливо зблизились, в нього вдома я завжди могла знайти підтримку і розраду.

Пішли з ним на телеграф. Слава Богу! На цей раз пронесло — Тетяну Сергіївну відправили на літаку в Москву: їй заборонено приїжджати у Дніпропетровськ, бо Дніпропетровськ — закрите для іноземців місто, а вона знайома з іноземцями.

Увечері зайшов знайомий, якого я погано і поверхово знала. По секрету повідомив: йому відомо, що була медична комісія і продовжила термін перебування Льоні в лікарні, і що стан його тяжкий. Звідкись він довідався, що вже е рішення про мій арешт.

Що це? Нова провокація?

А щоб закінчити з провокаціями, розповім ще про одну, що сталась незабаром. Схема й мета були все ті самі — компрометувати і шантажувати.

Якось увечері я прийшла до Віктора Некрасова. Він був у від’їзді, і в цей час у нього жив Ілля Володимирович. Засиділись допізна. Дзвінок, і знову знайомий. Міліція з понятими:

— У нас сигнал від сусідів, що тут пиятика і якісь підозрілі люди.

Перевірили документи. Вдоволені. Склали протокол.

Залучили сюди й моїх батьків — втаємничили, запропонували вплинути. Тут я не витримала, розповіла батькам і про Крим (до цього я мало що їм розповідала). Батько пішов дізнаватись, йому відповіли:

— А навіщо вона в ресторан ходить?

Лютневе побачення відбулось — стан такий же, дають інсулін.

Відправила листа Підгірному з проханням випустити за кордон. Відповіді немає. Тільки викликали батька в райком партії і повідомили йому про мого листа, знову погрожували відібрати дітей.

Дізналась, що Андрій Дмитрович Сахаров звернувся на Захід на захист Льоні.

Голові КДБ при Раді Міністрів СРСР

тов. Андропову

16 липня я звернулась до Вас з проханням посприяти моїй родині виїхати за кордон. Як відповідь на це прохання я розцінюю розмову в обласному КДБ УРСР з т. Бондаренком А. Ф., який пояснив, що органи КДБ не мають жодного стосунку до мого питання.

Така відповідь мене не переконує з декількох причин.

Слідство органів КДБ завершилось для мого чоловіка Плюща психіатричною тюрмою, оскільки вже з перших днів воно велось з таким ухилом (ще до будь-яких експертиз).

У розмовах, які відбувались у березні і травні місяці цього року, працівники обласного КДБ т. Давиденко М. С. і Бондаренко А. Ф. цілком однозначно пояснили мені, що становище Леоніда Івановича у всьому залежить від моєї поведінки. Малось на увазі, що я перестану звертатись у різні організації, і, в свою чергу, громадськість припинить вимагати звільнення Леоніда Івановича. І як «виконання» цих умов Леоніда Івановича у квітні перевели в іншу камеру, де йому замінили введення галоперидолу на інсулін. («Ось бачите, як ми дотримали свого слова», — сказав мені Давиденко.)

Одночасно з цим і стосовно мене здійснювались усілякі провокації та шантажі. Це і черговий обшук у невідомій мені справі № 62 (?). Відбулась і безпосередня провокація, що мала на меті скомпрометувати мене і показати перед колегами як жінку легкої поведінки. Працівники органів КДБ у розмові з моїм батьком не заперечували своєї поінформованості щодо цього, не кажучи вже про свідків.

І, само собою, за мною стежать, що вже стало звичним, забороняють публікувати мої роботи.

Та й саме лікування, як і перебування чоловіка у спецтюрмі стає залежним від того, чи виконуватиме він пропозиції, далекі від медицини.

Так, йому знову запропонували зробити таку саму публічну письмову заяву, яку свого часу зробили Якір і Красін, тобто визнати, що вся діяльність Леоніда Івановича на захист прав людини була антирадянською. А на запитання, від чого ж лікують Леоніда Івановича, закріплений лікар відповів: «Він повинен змінити погляди».

Все це: і сам факт перебування у тюрмі, і так зване «лікування», під час якого здоровій людині вводять препарати, що руйнують психіку, і ситуація, що склалася навколо нашої родини — для мене безсумнівно пов’язані з функціями органів КДБ.

Питання про виїзд за кордон мене й чоловіка ґрунтовно обдумане, тому я знову звертаюсь до Вас посприяти у тому, щоб примусове лікування Леоніда Івановича було припинене і наша родина виїхала за кордон.

   Житникова

Відправила в міський ВВІР папери для оформлення виїзду. Порядок оформлення такий, що вимагають характеристику з місця роботи.

Вирішила з роботи звільнитись: питання про виїзд внутрішньо вже було вирішене, треба було скеровувати на це всі зусилля.

А найголовніше для мене було все-таки не в цьому. Більше вже не могла жити подвійним життям.