Читати книгу - "Жахослов"

я не маю підстав вважати інакше – усі члени Легіону Жаху перебували в Парижі за часів Комуни. Поки що я не можу цього довести, але я впевнена: саме там наші п’ятеро поважних джентльменів зустрілися вперше.

Ассолан і дю Руа були солдатами в армії Версаля, юними офіцерами, що командували un escadron du mort.[130] Вони не брали участі в боях – вони здійснювали страти. Зараз у це важко повірити, але Мортен і Прадьє були комунарами. Вони починали в політиці як радикали, послідовники Бланкі[131] та ідей соціальної справедливості. Але з розпадом Комуни обоє змінили свої погляди. Отець де Керн був заручником, одним із небагатьох, кому вдалося вціліти. Саме де Керн звів усіх разом, слугуючи посередником. Мортен і Прадьє зрадили товаришів, видавши їх Ескадрону смерті, за що було відпущені Ассоланом і дю Руа під чотири вітри. Після Кривавого тижня Мортен і Прадьє завербувалися і стали шпигунами Версаля. Стверджувалося, що вони лише видавали себе за комунарів. Кожного, хто дозволяв собі казати інакше, одразу ставили до стінки. Ассолан отримав підвищення, а дю Руа, провівши деякий час в Алжирі, пішов з лав армії, щоб розпочати свою успішну кар’єру видавця, а згодом політика.

Ці п’ятеро лишалися союзниками майже сорок років. І прикривали один одного. Якщо Мортен опинявся в центрі фінансового скандалу, в «La Vie Français» з’являлася передовиця, яка жорстко наполягала на його невинуватості. Хорист, що звинувачував де Керна в мерзенних діях, опинився на лаві підсудних перед суддею Прадьє за сумнівними звинуваченнями і був засуджений до ув’язнення на острові Диявола. Якщо Ассолана підозрювали в спробі перевороту, дю Руа віддавав шану його доблесті й закликав представити його до винагороди. 1871 року вони були ворогами. Тепер ближчі за братів.

– Цікаво, міс Рід, – сказав Перс. – Але я змушений пригадати заперечення, зроблене місіс Вотсон кілька днів тому… ви хочете, щоб ці особи виявилися винуватими. Люди їхнього класу і становища викликають у вас зневагу. І якби вони виявилися справжніми бузувірами, це цілком відповідало б вашим упередженням.

Кейт намагалася прийняти це до уваги. Розслідуючи діяння Генрі Вілкокса, вона на кожному кроці ставила під сумнів власні інстинкти. Над міру обережна, вона нічого не пускала до друку, не маючи двох чи більше надійних джерел, Осторонь залишалися голослівні, хоча й варті довіри чутки. Зараз вона послуговувалася тим самим методом: цілковито ігнорувала всілякі історії з других чи третіх рук (а таких було безліч), дотримуючись лише достовірних фактів, навіть коли докази свідчили, що записи в реєстрах були змінені або знищені. Вона була задоволена тим, що мала досить аргументів проти дю Руа і його приятелів на підставах звинувачень кількадесятирічної давнини – хоча й не очікувала, що французький (або англійський) суд оголосить справедливий вирок. Чого вона не могла, то це встановити беззаперечний зв’язок між Легіоном Жаху і вбивствами на Монмартрі.

Перс подивився на Клару, чий вираз обличчя важко було прочитати.

– Я вирішила зняти своє заперечення, – промовила Клара.

Кейт зауважила дивний бюрократичний тон цієї фрази.

– На яких підставах? – спитав Перс.

– Тепер я вірю, що Кеті має рацію. Вони є винуватцями.

– Ви маєте докази?

– Звісно, ні. Такі люди доказів не лишають. Це все відчуття та інтуїція, Дароґа. Наймаючи лише жінок, ви мали б цього очікувати…

Кейт хотілося дати їй ляпаса за ці слова, навіть попри те, що Клара була на її боці.

– У кварталах, де важко когось злякати, при згадуванні імен цих людей повисає тиша, – пояснювала Клара. – У тих непроглядних закутках трапляються такі суб’єкти, яких можна з повним правом назвати чудовиськами – і вони бояться Жоржа дю Руа більше, ніж… скажімо, ніж Привида Опери. І зовсім не через те, що переймаються черговою гострою статтею в «La Vie Française» чи незграбним керуванням Асамблеєю. Інші Легіонери теж мають лиху репутацію.

Доктор Йоганнес,[132] сатаніст, каже, що отець де Керн – найстрашніша людина в Парижі. І не в якомусь переносному сенсі, мовляв, відданий слуга диявола сахається високоморального служителя церкви. Ні, Йоганнес каже буквально. Найстрашніша людина в Парижі. Чудовиськами не народжуються – ними стають. І сирітські притулки, якими опікується де Керн, усіляко працюють на це – жорстокість, злидні й лицемірство систематично калічать юні душі й тіла. Де Керн виховав цілі покоління чудовиськ, армію потвор. Я могла б захоплюватися цими закладами, якби їм відверто не бракувало естетики.

Ассолан – м’ясник, без жодних сумнівів. І недоумок. Убив більше французів, ніж німців, ще навіть до того, як Кривавого тижня йому надали в розпорядження власну гільйотину. Мортен і Прадьє – вагомий доважок до цієї компанії. Обоє прожили так довго лише тому, що перебувають під захистом дю Руа. Якщо вірити їхнім покинутим коханкам, Мортен пішов стопами маркіза де Сада – неминуча ознака дилетанта серед справжніх знавців мистецтва тортур, тоді як Прадьє більш схильний до жалюгідних збочень у дусі Захер-Мазоха.

Вони – винуватці. Кожен, з ким я говорила, так стверджує. При цьому ніхто не може чітко пояснити, у чому саме вони винуваті. Чи не хочуть, незважаючи на… методи максимального ступеня переконливості.

Промовляючи останню фразу, Клара затремтіла – як здалося Кейт, від захвату. Ця жінка точно не була дилетантом в обраному мистецтві.

Кейт теж відчувала трепет, але зовсім іншої природи.

– Чи можливо таке, що хтось із Легіону і є Ґіньйоль? – спитала вона. – Тобто, ми всі вважаємо, ніби спритник у масці – молодий. Але існують лікарські препарати та зілля. І той самий дю Руа або де Керн міг би ковтнути чогось, що на кілька годин перетворить його на спритне чортеня. Достатньо, щоб виступити на сцені.

– Але таврувати під завісу самих себе? – заперечила Клара.

– Ти так гадаєш? А може, то було хизування?

Клара замислилася на мить.

– Або ж показувати ніс Легіону Жаху – то лише маневр, що відвертає увагу, – припустила Кейт. – Як насмішки Гайда над Джекіллом.

– Навряд чи, – не погодилася Клара. – Ці люди мають забагато ворогів, щоб самим перетворюватись на власних Немезид.

– Це правда, – сказав Перс.

Кейт змушена була визнати це.

– Ґіньйоль може бути людиною з їхнього минулого. Може, він – уцілілий під час Кривавого тижня, живцем укинутий до братської могили Ескадроном смерті, з якої вибрався, палаючи жагою помсти. Може, підлеглий, якого кинули на розтерзання, зваливши на нього власні злочини, і який повернувся до міста після років лихоманки й наруги у виправній колонії. Чи один із твоєї армії потвор, Кларо, якого жорстоке поводження перетворило на Übermensch.[133] Але якщо справа в