Читати книгу - "У що повіриш ти?, Сафі Байс"

− А якщо він захоче дітей? – як я вже помітила, довго дивитись в очі відьмі важко. Погляд мимоволі тікає в сторону чи втуплюється в землю. Але цього разу я намагаюся контролювати його і вдивляюся в зеленкуваті з карим очі моєї співрозмовниці. 

− То матиме їх від іншої жінки. Але якщо ти захочеш, щоб він був лише з тобою, він буде лише з тобою.

− І хто ж цей загадковий «він»? – я чую ці слова і не вірю, що вони злетіли з моїх вуст. Я ж наче тільки подумала, а говорити цього зовсім не збиралася.

− Кого ти сама обереш, той і буде з тобою, − відьма бере мене за ліву руку й повертає мою долоню до полум’я. – Але поки що є дехто, хто тобі заважає. 

Ольга теж бере мою долоню й уважно вивчає її поглядом. 

«Ем Ді, вони справді можуть щось таке побачити на моїй руці?»

Мені ніхто не відповідає. Це посилює відчуття тривоги, що й так накочується на мене шаленими хвилями, які відступають зовсім недалеко й ненадовго. 

− Я бачу таке вперше, − обличчя відьми, що вимащувала мене, а тепер разом з Ольгою пильно роздивляється лінії на моїй долоні, стає все більш і більш зацікавленим. 

Вона переводить погляд на Ольгу. І я теж.

− Можеш собі уявити? − говорить відьма до неї.

− Ні, − Ольга хитає головою й випускає мою руку. 

На її обличчі немає цікавості. Лише страх.