Читати книгу - "Тіні під світлом слави, Вікторія Ван"

— Там щось є, — вона не могла приховати страху в голосі. Її серце билося швидше, коли вона відчула слабкий рух під пальцями. Це був не матеріальний предмет, а скоріше енергія, яка пульсувала під поверхнею. Від цього відчуття їй захотілося відсмикнути руку, але вона стрималася.

Джун нахилився ближче, його темні очі напружено вдивлялися в дзеркало. — Що саме ти відчуваєш?

Катя на мить заплющила очі, намагаючись зосередитися на своїх відчуттях. — Це... сила. Вона жива, але… вона не людська. Вона інша, зовсім інша. І вона ніби… кличе мене.

— Тобі не варто цього робити, — Джун зробив крок назад, його голос тремтів від занепокоєння. Він не вірив в магію так, як вона. Для нього все це завжди було небезпечним і незрозумілим. — Ми повинні бути обережними. Я не впевнений, що це правильний шлях.

Катя зустріла його погляд, намагаючись зберігати спокій, хоча сама не до кінця була впевнена у своїх діях. — Я не можу зупинитися зараз, Джуне. Це єдиний шлях. Якщо ми відступимо, то втратимо шанс знайти правду.

Джун дивився на неї, і хоча його обличчя залишалося спокійним, в його очах було видно тривогу. Але він нічого не сказав більше. Він знав, що сперечатися зараз марно. Катя завжди йшла до кінця, і її впертість була частиною тієї сили, що завжди допомагала їй виживати.

Дівчина глибоко вдихнула і зробила останній крок. Вся її рука повністю зникла в дзеркалі. Темрява, яка оточувала її пальці, тепер охопила руку аж до ліктя. Їй здалося, що простір за дзеркалом затягнув її, але в той же час цей процес був дивним чином плавним.

— Я відчуваю її, — сказала Катя, вдихаючи глибоко. Її голос звучав тихо, немов вона говорила з кимось невидимим. — Це... вона розуміє мене.

— Хто? — Джун зробив ще крок назад, його дихання стало глибоким і неспокійним.

— Сила, яку я шукаю. Вона частина мене, але водночас вона хоче, щоб я пройшла через випробування. Інакше ми не зможемо розкрити всі таємниці цього місця, — Катя промовляла ці слова так, ніби вони приходили зсередини її душі.

В цей момент відбулося щось незвичайне — символи на дзеркалі стали яскравішими, світло їхнього сяйва набирало інтенсивності. Темрява, яка раніше поглинала її руку, тепер почала розтікатися по дзеркалу, утворюючи навколо неї щільну ауру.

— Катю! — закричав Джун, помітивши, як темрява почала обвивати її тіло. Він кинувся до неї, намагаючись вирвати її з полону дзеркала, але в цей момент сталося те, чого ніхто не очікував.

З дзеркала вирвався потужний потік енергії, який відкинув Джуна назад. Він вдарився об стіну, зойкнувши від болю, але встиг побачити, як Катю затягнуло всередину дзеркала, залишивши за собою лише холодний слід.

Тиша запанувала в кімнаті.

Джун лежав на підлозі, важко дихаючи, відчуваючи пульсуючий біль у грудях від удару об стіну. Світ перед його очима хитався, але він усе ж намагався підвестися. Його голова дзвеніла, наче у ній щойно вибухнула сотня феєрверків. Все навколо повільно ставало на свої місця, і він зосередився на тому, що сталося кілька секунд тому.

Катя... Її більше не було.

Він швидко підняв голову і глянув на дзеркало, яке тепер виглядало майже звичайним. Лише символи, що повільно згасали, нагадували про те, що щойно трапилося. Джун обхопив голову руками, намагаючись привести себе до тями і зрозуміти, що тепер робити.

— Ні, — прошепотів він, відчуваючи, як відчай піднімається у ньому, наче приплив. Він підскочив і кинувся до дзеркала, але воно вже знову стало твердим, холодним і непроникним. Його пальці ковзнули по гладкій поверхні, і Джун зрозумів, що більше не може торкатися того магічного простору, куди пішла Катя.

— Катю! — закричав він у порожнечу, що відгукнулася лише холодним ехо.

Він впав на коліна перед дзеркалом, стискаючи кулаки від безсилля. Серце билося з такою силою, що здавалося, ось-ось вибухне. Все, що вони робили разом, усі ризики, всі їхні плани — все це здавалося марним у цей момент.

— Що ж я зробив? — Джун сидів у повній тиші, обхопивши голову руками. Він відчував, як відчай заповнює кожен куточок його душі. Відповідальність за те, що сталося, тяжіла на його плечах. Він знав, що саме Катя завжди рухала їх вперед, що вона була тією, хто не боявся йти на ризик, але він завжди намагався її стримати. І тепер, коли вона пішла, Джун зрозумів, наскільки вона була для нього важливою.

Не минуло й кількох хвилин, як двері кімнати відчинилися з гучним стуком, і до приміщення увійшла Юна, їхня близька подруга, яка залишилася чекати на них у холі. Вона миттєво помітила розгублений вигляд Джуна і підійшла до нього.

— Що сталося? Де Катя? — запитала вона, опускаючись поруч із ним і схвильовано шукаючи відповіді у його очах.

Джун не міг одразу відповісти. Він вдихнув повітря і врешті-решт промовив:

— Вона... пішла. Дзеркало затягнуло її.

Юна відчула, як її кров похолола в жилах. Вона подивилася на дзеркало і на Джуна, який виглядав так, ніби щойно втратив усе, що для нього було важливим. Її руки затремтіли, і вона не могла зупинити це почуття страху, яке зростало в ній.

— Як це сталося? — Юна обережно доторкнулася до його плеча, намагаючись знайти хоч якийсь шлях до вирішення цієї жахливої ситуації.

— Вона торкнулася дзеркала. Я попереджав її, що це небезпечно, але вона не послухала. Воно затягнуло її в себе, і тепер її немає... — Джун вимовляв слова, важко дихаючи, і кожне з них здавалося йому лезом, що різало його зсередини.

Юна відвела погляд на дзеркало, що тепер мовчазно висіло на стіні, як і раніше. Нічого не вказувало на те, що це було джерело такого потужного магічного впливу, якби не ледь помітні символи, що досі слабо світилися. Вона підійшла ближче і провела рукою по його поверхні, але відчула лише холод. Це більше не було активним.

— Що нам тепер робити? — Юна повернулася до Джуна. Її голос звучав рішуче, але в глибині її очей ховалася така ж сама тривога.