Читати книгу - "Тіні під світлом слави, Вікторія Ван"

Глава 7

Ніч накрила місто важким чорним покривалом, яке розливалося по вулицях, поглинаючи кожен звук. Лише тьмяне світло ліхтарів, що відкидали довгі тіні, давало слабкий натяк на життя в цьому тихому куточку. Катя, вдягнута в чорний плащ, йшла вузькими вуличками, відчуваючи кожен рух, кожен шурхіт листя під ногами, наче все навколо було загостреним до краю.

Її погляд був спрямований вперед, але десь у глибині вона знову і знову поверталася до подій минулої ночі. Старий храм, примарні духи, які відкрили їй правду про її силу і те, що на неї чекає. Вона досі відчувала пульсацію магії в собі, але тепер з цим почуттям змішувався страх. Що ще приховує її сила? Яка ціна буде за здобуття артефакту, про який говорив дух?

Джун йшов поруч, але мовчки. Він не намагався зламати цю тишу. Вони обоє були занурені у свої думки, і, здається, кожен з них відчував, що попереду чекає щось більше, ніж просто нова пригода.

— Ти відчуваєш це? — нарешті тихо запитав Джун, порушивши мовчанку, його голос лунав глухо, наче крізь густий туман.

Катя кивнула, не дивлячись на нього. — Це неможливо не відчути. Немов все місто пронизане магією. Але вона інша… темна, важка.

— Я теж це відчуваю, — відповів Джун, занурюючи руки в кишені, наче намагаючись заховатися від тієї невидимої сили, що оточувала їх. — Це місце… здається, ми наближаємося до чогось дуже небезпечного.

— Я знаю, — сказала вона, стискаючи кулаки. Її пальці торкнулися браслета на зап’ясті — холодного, темного, наче той був виготовлений з самої ночі. Від дотику він здавався живим, і ця дивна енергія змушувала її бути насторожі.

Вони йшли повільно, вдивляючись у кожну тінь, кожен куточок вулиць, які, здавалося, знали більше, ніж хотіли показати. Попереду вимальовувалася стара, здавалося, занедбана будівля — це була їхня мета на сьогоднішній вечір. Проте Катя відчувала, що всередині щось не так.

— Це тут, — прошепотіла вона, зупинившись перед дверима. Її серце билося швидше, відчуття тривоги поступово наростало. Джун підійшов ближче, і вона відчула його плече поруч, що давало їй хоча б трохи спокою.

— Ти впевнена? — його голос звучав зважено, але з ноткою сумніву.

— Так, — коротко відповіла дівчина, зустрічаючись з його поглядом. Її сіро-зелені очі, завжди наповнені силою і рішучістю, зараз здавалося, стали більш вразливими, але в той же час глибшими, повними чогось, що Джун не міг пояснити. Катя завжди була сильною, вона пройшла через багато випробувань, і навіть зараз, коли все в її житті ставало все складніше, вона не здавалася.

— Тоді йдемо, — зітхнув він, приклавши руку до дверей.

Коли двері скрипнули, впускаючи їх усередину, холодний вітер пробіг по їхніх спинах. Катя несвідомо затримала подих, переступаючи поріг. Всередині все виглядало навіть більш загрозливо, ніж зовні. Старі меблі, потемнілі від часу, і потріскані стіни створювали атмосферу занедбаності. Але справжнє відчуття небезпеки виходило не від самих речей. Це був той темний, важкий запах магії, який відчувався всюди.

Катя рушила вперед, її рухи були обережними, майже безшумними. Вона звикла до таких ситуацій. Як тільки її ступня торкалася підлоги, відчувалося, що простір навколо неї змінюється. Її свідомість почала розширюватися, і вона змогла відчути кожен куточок цього місця.

— Ти щось бачиш? — тихо запитав Джун, залишаючись позаду.

— Не бачу, але відчуваю, — прошепотіла Катя, її голос був ледве чутний. — Щось тут приховано.

Джун кивнув, уважно спостерігаючи за кожним її рухом. Він знав, що її здібності були сильнішими за його, і покладався на неї в такі моменти.

— Дивися, — сказала вона, зупинившись перед старим дзеркалом, що стояло в дальньому кутку кімнати. Воно було покрите шаром пилу, але на поверхні з’явилися дивні символи, які почали пульсувати темним світлом.

— Що це? — спитав Джун, наближаючись до неї. Його очі розширилися від несподіванки.

— Це може бути шлях до відповіді, яку ми шукаємо, — відповіла Катя, стискаючи кулаки. Її інстинкти підказували їй, що це дзеркало було ключем до чогось важливого.

Вона простягнула руку і торкнулася його поверхні.

Катя відчула холодний дотик дзеркала — воно було настільки крижаним, що по спині пробігли мурашки. Її рука застигла на секунду, коли пальці торкнулися поверхні, покритої пилом і моторошними символами, які продовжували пульсувати тьмяним світлом. Було відчуття, що це не просто дзеркало, а щось живе, яке реагувало на її присутність. В її грудях щось защеміло, наче передчуття чогось невідомого, але вона знала, що відступати вже пізно.

— Обережно, — тихо промовив Джун, наблизившись до неї. Його голос звучав занепокоєно, але водночас рішуче. Він поклав руку на її плече, намагаючись надати їй підтримку. Катя відчула його тепло, яке контрастувало з холодом дзеркала, і це допомогло їй заспокоїтися хоча б трохи.

— Все буде добре, — прошепотіла вона, більше для себе, ніж для Джуна. Але навіть у її голосі не було повної впевненості. Цей момент був вирішальним. Вона не знала, що саме станеться, коли вона повністю торкнеться дзеркала, але відчувала, що це приведе їх до розгадки.

Катя повільно провела рукою по поверхні дзеркала, відчуваючи, як його холод проникає в її шкіру. Враз її пальці занурилися в скло, наче воно не було твердим. Вона здригнулася, намагаючись зрозуміти, що це за відчуття — немов її рука проходила крізь щось текуче, але водночас абсолютно нерухоме.

— Що це таке? — Джун виглядав збентеженим, спостерігаючи, як рука дівчини занурюється в дзеркальну поверхню. Він ніколи раніше не бачив нічого подібного, і це явно виходило за межі його розуміння.

Катя намагалася не піддаватися паніці, хоча відчувала, як всередині піднімається тривога. Її пальці потрапили в простір за дзеркалом, і це місце здавалося… порожнім. Темрява, ніби жива субстанція, оточувала її руку, поглинаючи світло і залишаючи після себе лише холод. Але там було щось інше — щось, що рухалося.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍