Читати книгу - "Сьома команда, Діана Козловська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Лі, — здивовано говорю я, — про який танець ідеться? Я, звичайно, не проти, тільки зовсім не знаю, про що ви… ні, ти… про що ти кажеш, Лі?
Чомусь мені кортить зменшити дистанцію між нами, тож я даю зрозуміти йому, що більше немає потреби говорити офіційно при звертанні. Він єдиний, хто в цій школі дотримується етикету. Інші ж просто ігнорують правила пристойності, звертаючись на «ти», наче ми давно знайомі друзі. Він цілком заслуговує на мою довіру… як і Наруто. Щоки відразу спалахують рум’янцем від одного спогаду, як я плакала в нього на плечі. Цей Узумакі ніби заразив мене своєю добротою, а може, й дурістю, хто зна? Я сама від себе не очікувала, що захочу відкриватися іншим! Може, мене температурить?
— Ваш наставник не казав вам… тобі… про вечірку? — він зараз червоний, як помідор, але вочевидь не проти дружнього звернення. — Вечірку з приводу початку змагань! Ви повинні були заповнити візитні картки команди, які зачитуватимете на офіційній частині свята. Непоганий шанс заявити про себе, еге ж? А потім відбудеться бал! І саме там я хотів би танцювати з вами перший танець, Сакура-сан! Ні! З тобою, Сакура-чан!
— Вперше чую про цю вечірку! Чому Какаші нічого не сказав нам? Стривай! Бланки! Те запитання і є візитною карткою нашої команди? — Я ошелешено витріщаюся на бідолаху, який не може зрозуміти, що зі мною відбувається і чому я так міцно вчіплююся пальцями в його руку.
— У нас не було жодного питання. Лише чисті листи аркуша, — злякано відповідає хлопець, ніяковіючи від неочікуваного дотику, — ми… ми довго думали, як вигідніше представити нашу команду. Цілу годину вбили на це! Хіба ви не заповнювали ці картки?
— Дідько! — кричу я, стрімголов рушаючи з місця, й залишаю Рок Лі хитатися у шоку від моєї поведінки.
Я мчу з усіх ніг, забувши про все на світі. Формальність?! Сенсей перевершив самого себе! Я переконана в тому, що й хлопці не написали нічого гарного, і це означає, що ми будемо єдиною командою, яка осоромиться на цій триклятій вечірці! Як же мені пощастило зустріти Лі й заговорити з ним, а не проігнорувати його та швидше уникнути розмови, як я звикла робити раніше!
Влетівши в жіночий гуртожиток, я усвідомлюю, що я не маю телефонних номерів хлопців, а отже, й бігти сюди за мобільним немає сенсу. Швидко повертаючи назад, я мало не збиваю з ніг якусь дівчину, яка спокійно йде собі до кімнати та нікого не чіпає. Вилетівши із будівлі, наче куля, я рушаю до гуртожитку хлопців, де не зважаючи ні на кого, біжу сходами вгору. Та й тут на мене чекає розчарування, адже я гадки не маю, де шукати Саске та Наруто!
— Гей, — кричу я якомусь хлопцеві, який ошелешено спостерігає за мною весь час, — де живуть Узумакі та Учіха? Ти знаєш?! Вони мені потрібні! Терміново!
— Ти ж староста? — крізь пелену здивування бубонить він. — Ти постійно гарчиш на всіх через порушення правил, а сама гасаєш по чоловічому гуртожитку? Чи я марю?
— Ти мене чуєш?! — сердито зикаю я. — Мені потрібні Наруто та Саске!
Однак він лише сміється мені в обличчя, схрещуючи руки на грудях.
— Сакура-чан? — чується знайомий голос позаду.
На мене дивляться два збентежені хлопці, які й уявити собі не могли, що побачать мене в чоловічому гуртожитку. На щастя, вони саме ті, кого я так завзято шукаю, не думаючи про наслідки своїх дій! Хтось кричить, що до нас прямує комендант, і за мить я білію від страху. Дійсно я вперше у своєму житті навмисно порушую правила! Я відчуваю як ледве помітно починаю хитатися від шоку. Все перед очима починає розпливатися: мене ось-ось спіймають у чоловічому гуртожитку! Мене! Що я в біса роблю?!
— Швидко! — кричить Саске, хапаючи мене за руку, й тягне до якоїсь кімнати.
— Розійшлися всі! Хто скаже бодай щось про старосту, матиме справу зі мною! — шипить Наруто в обличчя зівакам, які товпляться в коридорі.
Ми зникаємо за дверима кімнати, і Наруто замикає двері на замок. Обидва хлопці дивляться на мене, наче на привида, вочевидь не розуміючи геть нічого з того, що відбувається. У коридорі чуються важкі кроки, і чийсь грубий голос оголошує огляд кімнат для пошуку порушника – мене. Зазвичай я знаходжусь по той бік неприємностей, але тепер я та, хто їх коїть! Голова паморочиться від жаху, який заважає вигадати хоч щось, що може врятувати мене. Якщо мене спіймають на такій провині, можуть виключити зі школи, а нашу команду дискваліфікують! Лишенько! Чому я така нестерпна ідіотка?! Я стискаю кулаки, намагаючись стримати сльози відчаю та обурення.
— Треба щось вигадати, — шепочу я сама собі, тремтячи всім тілом. — Яка я дурепа! Що зі мною не так?
— Тихіше, — перебиває моє самобичування Учіха, накриваючи мій рот долонею, — мало статися щось надзвичайне, тож обговоримо це пізніше, добре? Наразі немає часу на безглузду паніку! Заспокойся, чуєш?
— Сюди! — кричить Наруто, відчиняючи вікно, — ось вам і пригода! Давно я так не веселився! Якщо й надалі буде так весело, я неодмінно докладу усіх зусіль, аби протриматися в конкурсі якомога довше!
— Ти з розуму з'їхав?! Ми на другому поверсі! — гарчить Саске, стукнувши друга. — Навіть якщо тут не дуже високо, ми можемо неправильно впасти та зламати собі щось!
— Тоді, — відповідає блондин, — використаємо це!
Він витягує матрац з ліжка й без роздумів скидає його на землю. Звук від падіння матраца приводить мене до тями, і я нарешті усвідомлюю, що Узумакі збирається стрибати через вікно! Він видирається на підвіконня, коли в наші двері голосно стукають.
— Відчиняйте, негайно! — зі злістю наказують по той бік.
— Сакура-чан, стрибай останньою, — каже мені Наруто, — ми підстрахуємо, не бійся!
Узумакі стрибає, попередньо згрупувавшись, через що без проблем опиняється на матраці, голосно сміючись. Насправді в цій будівлі другий поверх не такий високий, і це грає нам на руку. Та коли стоїш біля вікна, ця висота лякає так сильно, що я тремчу всім тілом. Учіха так само, не зволікаючи, зістрибує, вдало приземляючись на матрац. Тепер моя черга, і я відчуваю, як підкошуються коліна. Стук у двері затихає. Я чую, як комендант відходить від дверей, але тільки за тим, щоб взяти запасний ключ! Суворий голос погрожує, що оскільки ніхто не збирається відчиняти двері, її відчинять самотужки, й усім, хто знаходиться по той бік будуть непереливки!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сьома команда, Діана Козловська», після закриття браузера.