Читати книгу - "Сьома команда, Діана Козловська"

— Я боюся! — стискаючи кулаки, зізнаюся я, хоч вже й залізла ногами на підвіконня.

— Сакура-чан, ти зможеш, — кричить Наруто у відповідь, — матрац м’який, та й не високо тут!

Проте я все ще не можу наважитися. Заплющити очі та стрибнути, немов камінь, не найрозумніший варіант, а інакше в мене просто не вийде! Поки я наважуюся на стрибок, до дверей знову підходять.

— Дивись на мене! — горланить Саске. — Стрибай, ти не маєш іншого вибору! Довірся мені! З тобою нічого не станеться, чуєш?!

Двері практично відчиняються в той момент, коли я стрибаю на матрац. Мені потрібно декілька секунд, аби зрозуміти, що я ціла й неушкоджена. Матрац справді пом’якшив моє падіння та дійсно тут не високо. Проте хіба можна повірити комусь на слово?

Наступної миті Учіха хапає мене за капюшон, аби підняти на ноги. Наруто ж бере мою руку й тягне убік, щоб відвести якомога далі від вікон. Ми стрімголов біжимо геть від гуртожитку до тих пір, поки нарешті не відчуваємо, що ми в безпеці та нам більше нічого не загрожує.

 Наруто щодуху регоче, падаючи на траву, коли ми дістаємося парку. Він все ще жадібно хапає повітря через швидкий біг, але не може припинити сміятися. Його дзвінкий сміх мені здається навіть дещо істеричним.

— Це просто супер! Повторимо, га? — каже крізь сміх Узумакі, все ще валяючись на траві.

— Припини, дурню! — гарчить на нього брюнет, але за мить вже обдаровує мене своїм фірмовим поглядом, яким намагається перетворити мене на жалюгідний попіл. — А тепер розповідай, через що ми так ризикували, старосто?! Ти геть сказилася, чи що?

— Як накажете шукати вас, коли в мене немає ваших номерів? Справа термінова, тож я трохи… Так! Я сказилася! Задоволений?! Теж мені, шанувальник правил!

Висловивши все, що накипіло, я ціпенію, розуміючи, що не схожа на саму себе. Висловлювати в голос свої думки? Коли таке було? Я звикла не принижувати себе подібними емоціями, не опускатися на рівень безглуздих мавп. І що тепер? Я перетворилася на дурну мавпу, яка горланить все, що забажається? Де поділася моя стриманість?

— Гей, Саске, — Наруто кладе руку на плече друга, — зменш оберти, красунчику. Спочатку допомагаєш, потім лаєш. Ти наче моя мати!

— Стули пельку, йолопе! — Учіха штовхає Узумакі ліктем в живіт. — Я тут єдиний, хто мислить раціонально? До чого ж це бісить! Я лише переконуюся в тому, що наша команда перша на виліт! Ну, старосто, я чекаю, кажи вже, що там сталося?!

Вони обидва дивляться на мене, чекаючи на відповідь. Навіть Наруто має якусь серйозність у погляді, що вже й казати про Саске, який взагалі пропалює в мені дірки. Десь недалеко від нас чуються голоси, які відвертають мою увагу на кілька секунд. Всередині мене все ще вирує страх бути покараною за свою витівку, тому я вслухаюся в їхню розмову, перш ніж почати щось говорити. Переконавшись, що це звичайні перехожі, я відкриваю рота, але Саске знову цокає язиком, покваплюючи мене, чим викликає нову хвилю мого роздратування.

— Ті бланки, які Какаші назвав «звичайною формальністю», насправді важливі картки, якими презентуватимуть нашу команду на вечірці! До речі, і про неї він й слова не сказав! Ми у халепі! Як гадаєте, що буде, якщо прочитають те, що ми написали одне про одного, га? Іншим командам не давали завдання відповісти на те кляте запитання, адже ніякого запитання й не було! Какаші сам написав його від руки! До них відносяться, як до людей, розповідаючи про важливість цих клятих «формальностей»! Якщо ми щось не вигадаємо до завтра, нас висміють і не вважатимуть сильними суперниками! Тоді ми й справді будемо першими на виліт, — нарешті відповідаю я, схрещуючи руки на грудях. — Ось чому я летіла з усіх ніг! Гідне виправдання вашого занепокоєння, Саске-сама?

— Дідько, — ледве чутно шипить Учіха, — що ще за вечірка? Це буде заявка на програш, якщо це правда! Всім потрібна картинка дружньої команди. Впевнений, що інші як слід продумали свої картки. Хай його чорт дере! Цей Какаші навмисно зробив це!

— Ну, я не особливо хвилююся, бо єдиний в команді, хто не пише всілякі гидоти про інших, — каже Наруто, обдаровуючи нас із Саске докірливим поглядом, — але гадаю, нам треба забрати те, що ми написали, й замінити на більш привабливий варіант.

— Ми повинні об'єднати зусилля, аби встигнути підмінити бланки, — пропоную я, простягаючи руку вперед.

— Згоден, Сакура-чан, — схвально співає Наруто, накриваючи мою долоню своєю, — непогане тренування для нашої команди! Ще б пак! Я в ділі!

Ми обидва дивимося на Учіху, який пирхає та закочує очі. Навіть я переступила через себе задля спільної мети! Який же він твердолобий!

— Саске, це весело, ти не зможеш заперечити цей факт! Хоча б спробуємо не вилетіти першими. Це ж ганьба! Давай, клади свою руку на наші й рушаймо!

Учіха зітхає та неохоче піддається, кладучи руку на наші. Тепер вже моя черга закочувати очі! Так враження, що ми змушуємо його!

— Ви хоч уявляєте, де нам шукати вчителя? — невдоволено питає Саске.

— Вчителя? — усміхаюся я. — Варто розпочати з вчительської!

Ми з Наруто здіймаємо свої руки вгору, голосно викрикуючи: «Вперед!», коли Учіха просто перекривлює нас, пирхаючи собі щось під ніс. Він здається мені кумедним, немов дитина, яка вперто не хоче робити щось, хоч і сама розуміє, що це потрібно.

Я так довго не дозволяла собі сміятися, що будь-яка безглуздість Наруто викликає у мене щирий сміх й усмішку до вух. Поки ми прямуємо до адміністративного корпусу школи, я відчуваю як на серці тане крига.

Я щаслива, тату.