Читати книгу - "Тільки ця ніч, Ліліт Вайсс"

РОЗДІЛ 17: ТІЛЬКИ РАЗОМ

Ніч була прохолодною, і легкий вітерець обвівав обличчя, коли Ная і Даміан прогулювалися старим мостом, що перекидався через річку, що м'яко пливла у темряві. Міст, на якому вони колись стояли разом, тепер здавався таким же знайомим, але водночас таким чужим. Час минув, і їхні почуття, хоча й зміцніли, все ще залишалися на межі нових випробувань.

Цей вечір був іншим. Вони не просто прогулялися, вони знову знаходили в собі сили говорити про те, що ще залишалося невисловленим. І хоч їм не хотілося торкатися цих тем, але обидва відчували, що настав момент прийняти рішення. Вони мали зрозуміти, чи справді готові йти через усе разом, чи просто це була ще одна ідея, що виглядала хорошою на початку.

— Даміан, — сказала Ная, її голос був тихим, але чітким. — Ми повинні поговорити.

Даміан не одразу відповів, він просто обернувся до неї і зустрів погляд. Його очі були спокійними, але в них була та ж самовідданість, яку Ная вже встигла помітити. Він зробив крок до неї, і між ними виникла легка тиша, що нагадувала звуковий фон для їхнього діалогу.

— Так, — сказав він, взявши її за руку. — Я знаю, що ми маємо це обговорити.

— Ти коли-небудь думав, що, можливо, ми просто не зможемо бути разом? — запитала Ная, поглядаючи в його очі. — Я маю на увазі, що ми обидва пережили так багато і по-різному ставимося до багатьох речей. Чи є у нас справжнє майбутнє, чи ми просто зловили момент і втрачаємо себе?

Даміан зупинився, відчуваючи важкість її слів. Йому важко було відповісти, тому що і в нього були такі ж думки. Його серце билося швидше, і він відчував, як все те, що відбувалося, набирало значення.

— Я не знаю, що буде завтра, — відповів він, схиляючи голову. — Але я знаю одне: я хочу бути з тобою сьогодні. І навіть якщо ми не можемо точно передбачити майбутнє, це не означає, що воно не може бути красивим. Я готовий йти з тобою крок за кроком, навіть якщо ми не будемо мати всіх відповідей зараз.

Ная затримала погляд на його обличчі, і на мить всі її страхи здавалися малими. Вона відчула, як серце починає битися знову, як давно забуті емоції знову розцвітають. Але була ще одна річ, яку їй потрібно було сказати.

— Я боюся. Я боюся, що ми не витримаємо. Бо іноді здається, що ми просто розчиняємося один в одному. Ми втрачаємо себе. І це лякає мене. Що якщо я не зможу бути тією, ким ти хочеш, а ти не зможеш бути тим, ким я тебе бачу?

Даміан обережно обняв її, міцно притискаючи до себе.

— Ная, я не хочу, щоб ти була кимось іншим. Я хочу тебе такою, якою ти є. Я не чекаю від тебе ідеальності. Ми всі маємо свої слабкості і свої страхи. Але я вірю, що якщо ми будемо йти разом, ми зможемо бути сильнішими. Ми зможемо допомогти один одному, замість того, щоб віддалятися.

Її серце ввібрало ці слова. Вона не могла уявити життя без нього, але й вона була готова зрозуміти: якщо вони хочуть залишитися разом, їм доведеться пройти через свої страхи і невизначеності.

— Я не знаю, чи зможемо ми бути разом вічно, — сказала Ная, — але я готова пробувати. Якщо ти готовий.

Даміан усміхнувся і погладив її по волоссю.

— Я готовий. Я готовий пройти цей шлях з тобою, навіть якщо він буде складним.

Вони стояли так, на тому старому мосту, і в їхніх серцях не було жодних сумнівів. Вони усвідомлювали, що шлях попереду не буде простим, але разом їм вистачить сили, щоб пройти через будь-які труднощі. І в цей момент вони зрозуміли, що найголовніше — це не те, що їх чекає попереду, а те, що вони йдуть через це разом.

І хоча небо вже темнішало, зірки на ньому засвітлилися яскравіше, ніж будь-коли. Це була їхня ніч. І хоча вони не знали, що буде далі, цього вистачало для того, щоб сказати собі, що разом вони здатні на все.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍