Читати книгу - "Тільки ця ніч, Ліліт Вайсс"

РОЗДІЛ 18: ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ

Ранок наступного дня був таким, як завжди — прохолодний і ясний, але в його повітрі було щось нове. Ная прокинулася з відчуттям, що цей день не буде схожий на інші. Всі її думки були про те, що сталося між ними вчора. Вона зрозуміла, що не зможе просто ігнорувати свої почуття і думки, і що час приймати рішення.

Даміан був поруч, його обличчя здавалось відображенням її власних сумнівів. Він виглядав спокійним, але вона знала, що і в нього є свої питання, які він поки не наважується висловити. Вони більше не могли просто плисти за течією — вони потрапили на важливий етап, коли необхідно визначити, що буде далі.

— Ти відчуваєш те саме? — запитала Ная, поглянувши на нього, коли вони сиділи за сніданком. — Мені здається, що ми більше не можемо відкладати наші питання.

Даміан зробив ковток кави і трохи подумав, перш ніж відповісти.

— Так, я відчуваю те саме. Це не просто спільні моменти радості або ідеальні вечори. Ми стикаємося з чимось більшим. Нам потрібно вирішити, чи готові ми до цього разом. І не просто через моменти, коли все добре, а коли важко. Я не знаю, що буде, але не хочу більше тікати від того, що між нами є. Я готовий до будь-яких труднощів, якщо це буде означати, що ми можемо зростати разом.

Ная відчула, як важлива ця розмова. Вона давно хотіла почути ці слова, але тепер, коли вони прозвучали, вона зрозуміла, що це не просто обіцянка. Це було готовність прийняти те, що їхній шлях не буде безхмарним.

— Я теж хочу це зрозуміти, — сказала вона тихо. — І мені важливо знати, що ти не просто йдеш за мною, а й дійсно хочеш бути тут, навіть коли буде складно.

Даміан підняв очі і поглянув на неї з усмішкою, але його погляд був серйозним.

— Я не хочу, щоб ти почувала, що я здамся, коли стане важко, — відповів він. — Я хочу йти поряд із тобою і шукати шляхи разом, навіть якщо це буде потребувати часу і терпіння.

Вони залишилися мовчки на деякий час, і кожен з них відчував важливість цих слів. Вони не сказали всього, що було в їхніх серцях, але вони знали, що це лише початок.

Весь день вони провели разом, намагаючись знайти відповіді на питання, які мучили їх. Вони гуляли уздовж берега моря, насолоджуючись тишею, яка, здавалось, говорила більше, ніж слова. І в той час, коли Ная почала відчувати себе дещо розгубленою, Даміан раптово зупинився і подивився на неї, ніби знайшов те, що шукав.

— Ти відчуваєш це? — запитав він, вказуючи на море. — Це не просто безкрайня вода. Це те, як ми разом створюємо щось більше, ніж просто наші емоції. Весь цей простір між нами, навіть коли ми не говоримо, — це теж частина нас. Я відчуваю це так, як ніколи раніше.

Ная дивилась на море, і в той момент вона зрозуміла, що це не просто порожня фраза. Вони справді створювали щось нове, і це було більше, ніж просте кохання чи бажання. Це був зв'язок, що будувався через взаємні випробування, вміння слухати і приймати навіть темніші моменти.

— Я розумію, — сказала вона, обіймаючи його. — Це дійсно важливо для нас. Нам треба навчитися розуміти один одного навіть тоді, коли є тіні в наших душах.

— І я готовий пройти цей шлях, — відповів Даміан. — Я готовий і до світла, і до тіней. І, як би важко не було, я хочу йти разом із тобою.

І цього разу, коли вони пішли назад до дому, Ная відчула спокій. Вона не мала всіх відповідей, але знала, що, незважаючи на те, що вони іноді сумніваються, вони готові разом будувати своє майбутнє. І це давало їй більше сили, ніж усе, що вона відчувала до цього.

Тепер вони могли дивитися один на одного з повною відкритістю, розуміючи, що навіть через усі труднощі вони не лише зможуть витримати, але й зміцнити те, що між ними є. Це був момент, коли вони обидва розуміли, що важливо не те, що попереду, а те, що вони разом зараз.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍