Читати книгу - "Операція: "Викрадення по-драконячи", Калерія Буко"

— Пробачте, що? — я думала, що витратила всі істеричні ноти у своєму голосі, але ні, деякі мені вже ж вдалось зберегти для цього моменту.

Звідки він знає моє ім’я?  Які світи він встиг оббігати. Що верзе цей ненормальний? 

Може він сталкер? Судячи з того, що ми зустрілись недалеко від мого офісу, то де я працюю він точно знає. А–а-а-а, що ж робити?

Треба звідси втікати. 

—  Пробачте, але я не думаю, що нам варто й надалі так тут стояти, —  починаю я. Доводиться підбирати слова, треба щось вигадати таке, щоб він зжалився наді мною. —  Я поспішаю. Мене… Мене дитина вдома чекає. Я й так вже тут затрималась. З вами  вже все добре, лікарів викликати немає потреби, отже я піду.

Навряд чи мого Барсика можна вважати дитиною. Того відгодованого кабана, який вже мало походив на кота, важко було так назвати, але що не зробиш заради власної безпеки. Одна надія була на те, що він мені повірить.

—  Мелісо, у тебе немає дітей, —  шепоче мені у волосся чоловік, а сам міцніше притискає мене до свого міцного тіла. 

—  Тоді чоловік буде злий, що його дружину мацав якийсь незнайомець, —  роблю останню спробу, але й вона є провальною.

—  І чоловіка в тебе немає, —  хитро посміхається, а потім добиває мене. —  Поки що. А знаєш чому?

—  Чому? —  питаю його на автоматі. 

—  Бо чоловіком твоїм тільки я можу бути. А діти твої лише від мене будуть. Бо дракони не діляться.

Це стає останньою краплею. Я нарвалась на божевільного і зараз це чітко бачу. Набираю побільше повітря в легені та кричу щосили.

Але незнайомець затуляє мені рота лівою рукою, бо правою й досі тримає мене. 

—  Вибач, я не хотів, щоб все вийшло так. Але вже нічого не вдієш. Тобі треба  трішки потерпіти, —  говорить мені, перш ніж замінити свою руку губами. 

Увесь світ навколо втрачає свої фарби. Мене затягує ніби в торнадо. Мій звичний світ стає незвичним. Єдине, що залишається незмінним стійкість чоловіка, який міцно притискає мене до себе. 

Він шепоче мені, що варто припинити пручатись і перехід пройде нормально. Я й досі не можу збагнути про який перехід він говорить, але відчуваю, що свідомість потроху відходить від мене. І на межі я розумію, що це все не може бути реальність, але дати пояснення ситуації в якій опинилась я не можу, бо сили покидають мене.

І, нарешті,  я можу розслабитись.