Читати книгу - "Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas"

Вона зробила паузу, уважно стежачи за його реакцією, але Габріель залишався байдужим.
- До вашого тіла буде підключено датчики, які постійно відстежуватимуть ваш фізичний стан, - продовжила лікарка. - Ваше здоров'я перебуватиме під надійним контролем. Харчування буде подаватися у рідкому вигляді, а всі ваші природні потреби забезпечуватимуть медсестри.

Вона склала руки на столі, трохи нахилившись уперед.
- Перш ніж розпочати експеримент, вам доведеться пройти ряд обстежень у лікарів, починаючи з психіатра. Ми хочемо бути впевненими, що ваше рішення продиктоване науковим інтересом, а не прихованими мотивами.

Закінчивши свою промову, жінка зупинила погляд на співрозмовникові. Її очі уважно вивчали чоловіка, намагаючись прочитати бодай якусь емоцію. Проте Габріель здавався абсолютно байдужим. Він спокійно сидів, майже не звертаючи уваги на серйозність розмови, і розглядав щось у кабінеті, немов зовсім не був зацікавлений у тому, що відбувається.

Це насторожувало. Перед нею сидів чоловік, який добровільно погодився на ризикований експеримент, довіряючи їй своє фізичне та, що важливіше, психологічне здоров'я. Але його беземоційність залишалася загадкою.

- У вас є ще питання? - нарешті запитала лікарка, трохи нахиливши голову.

- Ні, мені цілком усе зрозуміло, - спокійно відповів Габріель.

- Тоді ходімо за мною, - кинула жінка, поспіхом підводячись із місця. Її кивок був недвозначним натяком, щоб чоловік ішов слідом.

Вийшовши з кабінету, вона швидкими кроками попрямувала до сходів, майже не зупиняючись. Її довгі ноги долали великі відстані, змушуючи Габріеля пришвидшувати ходу, аби не відстати. Жінка стрімко минала один сходовий проліт за іншим, немов рухалася на автопілоті, аж доки не зупинилася перед масивними металевими дверима.

- Далі вам доведеться йти самому, - промовила вона, не обертаючись. - У мене чимало справ у кабінеті. Після обстеження вас відведуть до моєї колеги, де ви дізнаєтеся результати. Сподіваюся, ви зможете впоратися самостійно й не заблукаєте.

Вона кинула на нього оцінюючий погляд, у якому відчувався легкий натяк на скептицизм. Після цього стрімко розвернулася на підборах і пішла назад тим самим шляхом, залишаючи за собою легкий запах дезінфекційного засобу та металу.

Залишившись сам, Габріель на мить відчув у собі легкий відгомін тривоги. Вона прокидалася десь глибоко, але він майже інстинктивно відкинув її, занурившись у думки про те, що чекає на нього попереду.

Масивні двері перед ним вабили своїм холодним, незвіданим виглядом. Спокуса зазирнути за них стала надто сильною. Габріель рішуче простягнув руку, торкнувся шорсткої поверхні металу, відчувши її прохолоду, і натиснув на ручку. Двері відчинилися з важким скреготом, запрошуючи його ступити в невідомість.

Штовхнувши двері із певною рішучістю, чоловік ступив у коридор, затишно оформлений у ніжних синіх тонах. Це місце не нагадувало лікарню. Атмосфера, що панувала навколо, більше скидалася на розкішний готель чи приватний санаторій - спокій, комфорт, відчуття захищеності. Габріель зробив кілька повільних кроків уперед, коли раптом позаду нього двері з гучним клацанням зачинилися.

На звук майже одразу з сусіднього кабінету виглянула мініатюрна білявка. Вона була одягнена у яскраво-червоний в'язаний кардиган, коричневу довгу спідницю і кумедні червоні туфельки з бантиками. Її зовнішність нагадувала маленьку фею, що ніби летіла назустріч чоловікові, кваплячись м'яким ковроліном.

- Містере Габріель, рада вітати вас у своєму маленькому королівстві! - пролунав її мелодійний голос, настільки ніжний, що він змушував відчувати себе бажаним гостем. Вона зупинилася перед ним, усміхнувшись так осяйливо, що навіть світло в коридорі здавалося теплішим. - Моє ім'я Меліса Еванс, але для вас просто Меліса.

Чоловік мовчки спостерігав за нею, трохи здивований контрастом між її невеликим зростом і енергією, що, здавалося, заповнювала собою весь простір.

- Тут, у нашому відділі, ми проведемо всі необхідні дослідження. У нас є всі спеціалісти, що вам знадобляться. Але спершу я запросила б вас до мого кабінету, - вона говорила легко, майже співуче, і, не чекаючи згоди, швидко додала: - Нам треба трохи поспілкуватися, обговорити ваші очікування, хвилювання чи запитання щодо експерименту. Не хвилюйтеся, примушувати вас ні до чого не збираються!

Меліса жестом запросила його слідувати за собою і легенько обійняла за лікоть, ненав'язливо скеровуючи до відчинених дверей. Її рішучість і турботливість одночасно застали Габріеля зненацька. Він не встиг і слова вимовити, як опинився у світлому, затишному кабінеті.

У повітрі кабінету витав тонкий аромат трав, який одразу вразив його нюх. Це була меліса, і чоловік не міг не відзначити, наскільки ця деталь підкреслювала її ім'я.

- Прошу, сідайте, - вона вказала на м'яке крісло біля невеликого столу.

Габріель, слухняно опустившись у запропоноване місце, простежив, як Меліса швидко сіла навпроти. Її рухи були легкими й невимушеними. Вона одразу ж запропонувала гостеві чай із мелісою, імбирне печиво та цукерки, але він поспішно відмовився.

- Дякую, я нічого не хочу, - коротко кинув Габріель, хоча цей дитячо-щирий голос і справді змусив його на мить задуматися над пропозицією.

Меліса лише всміхнулася, спокійно прийнявши відмову, і потягнулася до блокнота, готова перейти до основного.

- Чудово! Тоді перейдемо до суті.
Її голос раптом став більш серйозним, але все ще зберігав теплоту.

- Де саме ви дізналися про наш експеримент? Я чула, що ви самі прийшли до нас, - м'яко розпочала опитування Меліса, намагаючись налагодити довірливий контакт.

- Мені про це розповів мій друг, - коротко відповів чоловік, явно уникаючи розлогих пояснень. Його тон і ледь помітний вираз обличчя свідчили про небажання розкривати подробиці.

Меліса трохи нахмурила брови, не збираючись так просто здаватися. Її професійна цікавість та обов'язок дізнатися більше взяли верх: