Читати книгу - "Дощі, посуха і дельфіни, Дмитро Деркаченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На початку вересня — а в похід ми ходили у перших числах серпня — виникла гітарна партія. То була та сама мелодія, яка народилася ще в Карпатах дорогою до водоспаду, тільки впорядкована. Не вистачало тексту. Він йшов важко. Я не мав права халтурити, тому кожне слово мало мати значення, звучати разом із музикою так, щоб утворювати нерозривне ціле, самобутнє і, звісно, прекрасне, як сутінкове море, полотно. Це мала бути лірика, яку не соромно представити самому Володарю Вод.
Творчі потуги над піснею тривали три місяці. Наприкінці жовтня таки вдалося підібрати потрібні слова. Коли пісня була готова, я її урочисто заспівав, презентувавши близьким друзям.
На початку листопада пішли дощі. Володар Вод почув мене.
***
Два роки потому, я відпочивав на Чорному морі, у Лазурному. Звичайна відпустка в курортному містечку, де крім мілководдя і численних турбаз — з усіма стандартними супутніми розвагами — нічого немає.
Ще першого дня я побачив дельфінів. Вони промайнули далеко від берегу, показавши спини. З тієї миті, я щоразу шукав поглядом дельфінів, яких до того бачив на відео і фотографіях. Живцем — жодного разу. Але вони не з’являлися. Мені казали, що дельфіни не дуже полюбляють великі скупчення людей, тому тримаються подалі, на глибині. Натовпу на пляжі з ранку до вечора, звісно, завжди вистачало, аби дельфіни не показувалися мені на очі.
За невибагливими розвагами непомітно промайнув тиждень. Настав останній день мого перебування в Лазурному. Радше, пів дня, адже об одинадцятій я мав їхати в Херсон. Але не міг не попрощатися з морем.
Прокинувся раніше, ніж зазвичай, і пішов на пляж. Вночі погода погіршилась, і ранок був прохолодним, вітряним. Море за ніч вистигло, та це не завадило мені скупатися. Потім я фотографував морські краєвиди. На пляжі тоді майже нікого не було.
Стоячи по кісточки в морі, я почав співати ту саму пісню, яку присвятив Володарю Вод. Не міг не подякувати йому за теплі припливи, відсутність дощів, прегарні пейзажі, чудовий настрій і спокійний відпочинок.
Я співав не на повну, але старався, адже ця пісня мені дуже подобалася. Та й виконувати її невиразно я не міг, і не вмів. І тільки-но прозвучали останні слова, з води вистрибнув дельфін, показавши свою красу. Потім ще раз, і ще раз. Фантастичне видовище!
Я ще довго стояв, приголомшений, і споглядав море. Тоді я зрозумів, що Володар Вод вподобав мою пісню.
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дощі, посуха і дельфіни, Дмитро Деркаченко», після закриття браузера.