Читати книгу - "Казка про любов, Ларія Ковальська"

- Вже можна увійти? – Почувся приємний голос незнайомця.

- Так. – Відповіла Ніка. Їй було трохи незручно постати перед красивим незнайомцем у такому вигляді і вона затягнула плед так, щоб він став схожим на індійське сарі, а потім злегка поправила мокре волосся.

- Все добре? – Злегка усміхнувшись, спитав незнайомець, а його собака тим часом примостився біля ніг Ніки.

- Так, дуже дякую тобі… Вибач, я не знаю твого імені… - Ніка ніяковіла щохвилини.

Він не відповів. Просто підійшов ближче до неї і поклав руки на плечі. Його руки, ніби вогнем обпікали її тіло і вона злегка відсахнулась.

- Ходімо, Темна Нічко, сядемо, я тебе зігрію.

Він підвів її до крісла, спочатку сів сам, а потім поманив її сісти до нього на коліна.

- Я не можу… У мене є хлопець!

- Якби у мене була така красуня, як ти, я б ні за що не відпустив би її сюди в такий час!

- Просто…

- Облиш, не треба виправдовуватись. Поглянь навкруги – це все я влаштував для своєї дівчини. Я дуже кохаю її, але вона не змогла прийти. Обставини так склались… Але зате прийшла ти. Тому, мабуть, варто скористатись цим моментом.

- Мені потрібно до міста. – На колінах у незнайомця, у його обіймах Ніці було тепло і затишно, та все ж почувалась вона некомфортно.

- З іншого боку скель стоїть мій джип, завтра я відвезу тебе туди, а зараз побудь трохи зі мною. Бо так не хочеться провести цю ніч з самим лише Чарусем. Обіцяю, я не дозволю собі нічого зайвого. Я зігрію тебе, а потім буде лише вино, цукерки, музика і… невинні поцілунки.

Від останньої фрази незнайомця, по тілу Ніки пробіг холодок. А він тим часом відшукав її губи своїми і поцілував. Чи був цей поцілунок і справді невинним, Ніка відповісти не могла. Та раптом вона зрозуміла, що не хоче йти додому. А хоче бути з ним, і не тільки в цей вечір, а все життя.

- Добре. – Коротко відповіла вона, роздумуючи чи не пожалкує вона про це пізніше.   

- Гаразд. Пограємось в кохання! – Мило усміхнувся незнайомець і підморгнув однією бровою.

Потім він розлив вино і подав один келих Ніці.

- Дякую. – Ніка відпила трохи напою і поставила келих на стіл.

- Це смачне вино, але дуже туманить розум, потрібно закусити. – Він взяв зі столу цукерку і поклав її в рот дівчині.

-Ти зігрілась? Хочеш потанцювати?

Ніка кивнула. Їй і справді стало тепло, а потанцювати? Звісно, як можна йому відмовити!?

- Зажди секундочку! – Він обережно встав і випустив її зі своїх обіймів, а потім десь з-під столу дістав невелику колонку. Натиснув там декілька кнопок і в печері залунала ніжна романтична мелодія.

- Ходімо! – Незнайомець обійняв Ніку і вони повільно закружляли у танці. Ніка не дуже захоплювалась таким стилем музика, та все ж їй здалось, що вона чула вже цю мелодію. Десь там далеко… у своїх мріях! А він нахилився до неї і ніжно поцілував її губи. Ці його поцілунки п’янили більше від вина. Воно довго танцювали і цілувались, та врешті мелодія втихла.

- Я підкину дров у вогнище! – Сказав він і на декілька хвилин лишив її саму. А вона відразу відчула, що сумує без його дотиків. Він тим часом взяв ще декілька пледів і простелив біля вогню. – Ходи! Тут буде тепло! – Поманив він її сісти поруч з вогнем. Вона не могла відмовитись. І знову він огорнув її в свої обійми. І знову його гарячі поцілунки обпікали її губи, більше, ніж язики вогню, що палали поруч. Вони довго зігрівались. Ніка відчула, що її почав долати сон, але незнайомець запропонував щось показати.

- Дощ вже майже минув, ходи щось покажу…

    Він підвів її до краю ущелини в печері, де був природній отвір. Звідти, ніби у вікно, можна була побачити навколишній світ. А зараз він був неймовірно красивий! Вони знаходились трохи на підвищенні і море, пісок та небо було видно, наче на долоні. Дощ ущух. Лише поодинокі краплі іноді падали на землю. Небо знову стало всипане зорями. Вода у морі була темною, майже чорною. Та море стало значно спокійніше. Майже прозорим серпанком з води підіймаються туман. Пісок був ще вологий, на його поверхні виднілись чудернацькі узори, залишені дощем та хвилями. Повітря було свіжим, наповнене с  солоним ароматом. Стояла тиша, яку час від часу порушували хвилі, що розбивались об скелі.

   Ніка милувалась цієї неймовірною картиною. Вона чула, як позаду потріскують сухі гілки у вогні, наповнюючи теплом печеру. А її за плечі обіймав казковий незнайомець і від його обіймів ставало гаряче. Собака, що теж нагадував їй казкового персонажа весь час був поруч зі своїм господарем. Ніка озирнулась і зустрілась поглядом із його очима. Його губи була так близько і їй захотілось першою поцілувати їх. Вона не стрималась і обережно торкнулась його губ своїми. Він відповів, але чомусь зупинився. Ніка злякалась, що це йому не сподобалось.

- Твоє волосся… - Тихо сказав він і обережно провів по ньому рукою. – Воно ще вологе, пішли ближче до вогню…

    Вони знову пішли на плед. Він ніжно пригорнув її, а вона відчула, що засинає у його ніжних обіймах. Його вірний пес сидів поряд і спостерігав за ними, а ще за ними підглядали крізь ущелини у скелях зорі, місяць та море…