Читати книгу - "Коли музика замовкає, Axolotl"

Алісія відчула, як щось важке й холодне впало в її груди.

Габріель не відсахнувся.

Алісія не стала чекати, що буде далі. Вона різко розвернулася і пішла.

Не бігла. Просто швидко крокувала, ледве стримуючи сльози. Їй треба було вийти, вдихнути повітря, зникнути звідси, перш ніж…

— Алісія!

Вона почула його голос, але не зупинилася.

***

— Алісія?

Вона різко моргнула, повертаючись у реальність. Камілла торкнулася її ліктя, стривожено нахилившись.

— Ти в порядку?

— Так… просто задумалась, — вона кивнула, повертаючись до розмови.

Габріель теж не зводив з неї очей. Він помітив, як її погляд на мить став відстороненим, холодним, як у той вечір.

Його пальці стиснулися в кулак.

Він хотів щось сказати, хотів, щоб вона подивилася на нього по-іншому. Але в цей момент один із організаторів голосно оголосив:

— Отже, хореограф і продюсер мають працювати разом якомога тісніше, щоб усе було ідеально синхронізовано. Це важливо для успіху проєкту!

Камілла тихо видихнула:

— О, Боже…

Лукас посміхнувся ще ширше:

— Це буде весело.

— Добре, — Даміан схрестив руки на грудях, обводячи поглядом усіх у залі. — Досить теорії. Алісія, покажи нам, що ти задумала.

Алісія кивнула, глибоко вдихаючи. Вона все ще відчувала на собі погляд Габріеля, але вирішила ігнорувати це. Вона тут не для нього. Вона тут для роботи.

— Дайте музику.

Асистент натиснув кнопку, і зал заповнили перші звуки пульсуючого ритму.

Алісія зробила крок уперед, її рухи були точні, стрімкі, відточені роками практики. Вона танцювала так, ніби кожен крок випалював спогади, ніби намагалася вкласти у цей танець усе, що ніколи не сказала вголос.

Габріель не міг відірвати від неї очей.

Кожен рух — сильний, чіткий, сповнений емоцій. Його пальці стислися в кулак. Це не був просто танець. Це було більше. Більше, ніж робота, більше, ніж мистецтво. Це був її спосіб кричати без слів.

Лукас, який стояв поруч, тихо присвиснув.

— Ох, здається, тут більше, ніж просто професійна робота, — пробурмотів він собі під ніс, але Габріель почув.

Камілла, спостерігаючи за подругою, ледь стримувала змішані почуття — гордість, хвилювання і тривогу.

Алісія закінчила рух різким поворотом, залишаючись стояти посеред залу. Глибоке дихання піднімало її плечі, а серце стукотіло в грудях.

— Чорт, — видихнув Даміан, витираючи уявну сльозу. — Це було неймовірно.

Всі в залі мовчали, перетравлюючи побачене.

Габріель повільно підняв руку і провів пальцями по підборіддю.

— Гарна постановка, — його голос звучав рівно, але очі видавали бурю всередині.

Алісія зустріла його погляд.

— Дякую.

Її тон був професійний, холодний.

Камілла злегка схилила голову, спостерігаючи за їхньою грою.

Це ще тільки початок.

Зал поступово спорожнів. Даміан зник разом із помічниками, Лукас відволік Каміллу якоюсь історією, і вони залишили приміщення, сміючись. Асистенти вимикали обладнання, зала поверталася до свого звичного спокійного стану після напруженої репетиції.

Алісія взяла пляшку води і повільно зробила кілька ковтків. Вона відчувала, що хтось стоїть позаду. Відчуття було знайоме, майже звичне, і все ж воно змушувало серце калатати швидше.

— Ти добре виглядаєш, — почувся голос Габріеля.

Вона не здригнулася, не повела плечем, хоча її внутрішній світ похитнувся. Повільно обернулася до нього, змушуючи себе триматися спокійно.

— А ти не змінився, — відповіла вона з натягнутою усмішкою.

Габріель підняв одну брову.

— Це комплімент?

Алісія знизала плечима, відкладаючи пляшку.

— Як тобі зручніше.

Між ними повисла напружена тиша.

Габріель трохи зсунувся вперед, наче хотів скоротити дистанцію, але вона миттєво відступила на крок.

Він помітив цей рух, і щось стислося всередині.

— Алі…

Вона відвела погляд.

— Габріель, не треба.

— Ми не говорили про це.

— І не будемо, — відрізала вона.

Його щелепа напружилася.

— Чому?

— Тому що немає сенсу.

— Як це немає? — Габріель стиснув кулаки. — Ми були разом три роки, Алі. Це ж…

— Це лише робота, — перебила вона. Її голос звучав рівно, майже байдуже, але пальці міцно стискали тканину футболки. — Не більше.

Вона бачила, як його обличчя змінилося. Очі, які колись дивилися на неї з ніжністю, тепер стали темнішими, настороженими.

— Ти справді так вважаєш?

Алісія глибоко вдихнула.

— Так.

І перш ніж він встиг щось сказати, вона розвернулася і вийшла з зали, залишивши його самого серед тиші, що була голоснішою за будь-які слова.

Алісія швидко йшла коридором, намагаючись не думати. Не думати про його голос, про його очі, про ту саму нерозв'язну напругу між ними. Вона майже добігла до роздягальні, коли раптово зупинилася.

Серце калатало.

Чому вона так реагує? Це було давно. Вона вже давно вирішила, що цей розділ закритий.

Але варто було закрити очі, як її пам’ять видавала найгірший трюк — показувала їй усе, що вони колись мали.

***

Світла студія звукозапису. Габріель сидить за клавішами, на його зап’ясті сліди від навушників, а в очах — знайомий азарт.

— Слухай, тільки не смійся, — він на секунду піднімає голову, ловить її погляд.

Алісія, зручно вмостившись на підлозі, лише хмикає:

— Ну, тепер я точно засміюся.

Габріель усміхається куточками губ і починає грати. Мелодія легка, невимушена, схожа на літній вітер. Алісія відчуває її, ще до того, як усвідомлює. Тіло саме підхоплює ритм — пальці ковзають у повітрі, плечі рухаються в такт, ноги самі ведуть її вперед.

— Ого, — Габріель спостерігає, як вона імпровізує, а його пальці починають грати енергійніше, підлаштовуючись під неї.