Читати книгу - "Маленька Ая, Льоля Красоля"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А няня? — Ада криво посміхнулася, потерла руки та перевірила вістря коси. — Жива. У лікарні. Їй якраз доктор години дві тому сказав, що все в руках Творця. Вона, уявляєш, вставши у вихідний раніше ніж завжди, вирішила віконця вимити. П'ять років жила собі тітка і віконця не мила, а тут раптом вирішила що скло брудне, — єхидно посміхнулася дівчина, блиснувши білосніжними іклами. — Мила, мила. Ну, на милі, до речі, вона і посковзнулася. Другий поверх, не смертельно, але і хребет не титановий, хрусь і зламався в трьох місцях. Лежача тепер. І моя тобі порада, не відвідуй ту няню, нехай подумає про природний відбір, — дівчина виглядала зараз інакше, тепер більше схожа зі звіром, ніж з людиною: шерсть сіра, здоровенні ікла і хвіст зі шпилькою на кінці. — Дивися, хтось долею своєю невдоволений, он як прикрасив. І чому ніхто не думає про те, що кожен сам коваль свого життя, а я лише виконавець, менеджер, що зрівнює чаші на вагах. Що посіяв, те і жнеш. О-о-о, а на себе подивися, схоже, малятко в себе прийшло, — доля дістала величезними пазуристими лапами з порожнечі дзеркало, повернувши віддзеркаленою поверхнею до Аделаїди.
— Гарна, — поправила довге чорне волосся тонкими білими пальцями жінка, — Дивись, і сумочку мені представила, ой, і мундштук. Ванда, що з нею буде? — дуже серйозно запитала робітниця відповідальної та потрібної професії.
— Добре все буде. Та медсестра, Надія, удочерить дівчинку, в цьому їй посприяє Григорій, водій швидкої допомоги, на якій доставили посинілу дитину до порогу лікарні. І знаєш, хресна тітка Ада, навчися закріплювати цей образ, він тобі личить.
— Можна? — не вірячи в почуте, перепитала та, якій через століття дозволили відчути себе живою.
— Тепер ти розумієш, що життя у всіх різне. Не буває одного шляху, на вибір надається безліч доріг, і тільки від тебе залежить, яку вибереш ти. Звичайно, враховуються і вчинки, і поради. Враховується все: дії та бездіяльність, бажання, мрії, можливості. Ось ти, наприклад, ким хотіла бути?
— Наглядачем у жіночій колонії, — бентежачись, відповіла струнка жінка в довгій фіолетовій сукні.
— Чому не стала?
— Важко пояснити батькові генералові, чому дочка йде всупереч його бажанню обійняти таку непрестижну посаду.
— Всі професії потрібні, всі професії важливі. Твій батько в дитинстві взагалі художником стати хотів, а помер генералом.
— Колишнім генералом, — сумно вимовила опонентка.
— Колишніх генералів не буває. А ось те, що він не наважився суперечити батькові, і стало тим, що захаращувало, що заважало в житті й позбавило його звання в старості. Найсумніше не це. Він не виніс уроку, змусивши і тебе відмовитися від мрії, і всі події, що траплялися з тобою, тяглися з дитинства твого батька. Ти повинна була наполягти, посваритися в пух і прах з ріднею, але стати тим, ким хотіла. І знаєш, мати завжди була на твоєму боці, а інші з часом зрозуміли б, що помиляються, прийнявши твій вибір і всіляко тобі допомагаючи. Так, все, давай біжи по роботі та придумай, як познайомишся з Надією, тобі хресною як-не-як ставати.
Посміхаючись, Аделаїда сховалася в порталі.
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленька Ая, Льоля Красоля», після закриття браузера.