Читати книгу - "Слідчій, що з порядних , Oleg Poroshok"

Розділ 2: Павло і його "гра"

Денис знав Павла давно. Той був людиною, яка вміла вигідно маневрувати в будь-якій ситуації. Ніколи не робив зайвих рухів, ніколи не йшов напролом. Іноді здавалось, що він більше бізнесмен, ніж поліцейський.

— У тебе немає відчуття, що тут щось не так? — запитав Денис, коли вони переглядали записи з камер удруге.

Павло знизав плечима: — Нічого нового. Класичне викрадення.

— Тоді чому ніхто не вимагає викуп? — Денис уважно стежив за його реакцією.

Колега дивився на монітор із тією ж байдужістю. — Може, ще не готові, — сказав він. — А може, викупу не буде.

— Тобто?

— Тобто це не викрадення заради грошей, а щось інше. Вороги, помста, махінації. Савченко ж не святий.

Денис це розумів. Але в голосі Павла щось було… незвичне.

Він знає більше, ніж говорить.

Це було очевидно. І, що гірше, йому було вигідно мовчати.

У поліції завжди вистачало людей, які вміли грати в обидві сторони. Павло був одним із них. Він не залишав прямих доказів, не ліз у брудні справи сам. Він просто вмів чекати моменту, коли можна було витягнути вигоду.

А тут вигода явно була.

Денис не любив будувати теорії без фактів, але цього разу він був майже впевнений: Павло або знає, хто викрав Савченка, або сам домовився з викрадачами.

І кякщо це так, то довести це буде майже неможливо.

Павло був досвідченим гравцем. Але Денис теж.

Аби виграти партію, потрібно було лише дочекатися моменту, коли суперник зробить перший необережний хід.

І, здається, він вже був зроблений.

Коли Денис повернувся до свого авто, на сидінні лежав паперовий конверт. Він чітко пам’ятав, що замкнув двері, а сигналізація була активна.

Усередині – фото.

На ньому був Павло. І Савченко. Разом. На яхті. У прибережному місті. Фото було зроблене явно нещодавно: яскраве сонце, легкий бриз, келихи в руках, безтурботні обличчя.

Денис стискав пальці, намагаючись не зірватися.

Тепер гра ставала серйозною. І особистою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍