Читати книгу - ""Вожай": Місія у Венеції, Серж Левре"

— Може, випробуємо удачу, Ніку?

Вони виграли пляшку рідкісного шампанського Veuve Clicquot La Grande Dame.

— Я завжди опиняюся у потрібний момент у потрібному місці, — усміхнувся Нік.

— О, тоді ви щасливчик!

Марі легенько торкнулася його руки…

І саме в цю мить у нього закрався дивний, майже невловимий сумнів. Щось у ній було занадто ідеальним.

Але вечір ще не закінчувався…

* * * 

Двигун Chevrolet Corvette гарчав, як хижий звір, коли він натиснув на газ, і машина зірвалася вперед, мчачи нічними вулицями Парижа та розрізаючи темряву світлом фар. Виїхавши з бульвару Сен-Жак на площу Денфер-Рошро з величною статуєю Бельфорського лева в центрі, Нік звернувся до супутниці:

— Знаєш, Марі, а ось там вулиця, де я народився та виріс, - вказав він на темну вулицю, що залишилась праворуч.

— Ніколи не була в цьому районі… Де це ми, Ніку? – запитала дівчина.

— Це дивний та водночас славетний 14-ий округ Парижу… Моя рідна вулиця має ім’я Віктора Консидерана, вона дуже коротка і закінчується стіною цвинтаря Монпарнас. А ще зовсім поруч знаходяться таємничі паризькі катакомби… Та ще багато всього.

Минаючи відомі паризькі бульвари Распай та Сен-Жермен, авто переїхало на інший берег Сени. Розвернувшись на площі Згоди зі славетним єгипетським обеліском], Нік виїхав на всесвітньо відомі Єлисейські поля – головну вулицю французької столиці, що закінчується площею Шарля де Голя з величною Тріумфальною аркою в центрі. Парижани часто називають цю площу старою назвою – площа Зірки і розповідають, що на цій площі не діють всім відомі правила дорожнього руху, тут немає жодного світлофора і дорожніх знаків. Проте, в цей нічний час автівок було вже мало і Нік впевнено розвернувся в напрямку кварталу Пасси у 16-ому окрузі Парижу.

Знову переїхавши Сену по дворівневому мосту Бір-Хакім із доріжкою для пішоходів та велосипедистів по центру, що зовсім недавно стала називатися ім’ям відомого французького актора, який покинув нас у 2021 році, - Нік припаркував авто на перехресті вулиць Рю де О та Альбоні, неподалік будинку, де жила Марі. Чоловік вийшов з авто та простягнув руку своїй супутниці.

— Ти давно мешкаєш у цьому районі? – запитав Нік супутницю.

— Так, майже з дитинства. Знаєш у нас теж славетна вулиця, вона веде свою історію аж із 17-го сторіччя, колись вона була тільки пішохідною, але згодом тут відкрили рух транспорту. А ось там, Марі показала рукою праворуч від їх маршруту знаходиться музей вина.

— Дуже приємне сусідство, - пожартував Нік.

— Ха-ха, так звичайно. А ще я пам’ятаю, що коли була маленькою, тут знімали фільм і вулицею бігали відомі актори у костюмах паризьких клошарів та поліціянтів.

Продовжуючи свій шлях від авто до будинку, молоді люди трималися за руки та крадькома посміхалися. Їх закохані погляди та посмішки говорили про їх наміри більш ніж будь-які слова. І вже на ганку будинку, вони не змогли стриматись… І вже на ґанку будинку Марі Їхні губи зустрілися у першому пристрасному поцілунку, що смакував шампанським і ніччю Парижа.

* * * 

Пристрасний поцілунок був прелюдією до ночі палкого кохання. І вже під ранок молоді люди, стомлені але щасливі, заснули в обіймах один одного. Голова Марі покоїлась на міцному плечі Ніка, який, в свою чергу, теж обіймав кохану. Перші промені сонця тільки но почали виблискували на верхівці Ейфелевої вежі, як раптом вранішню тишу розрізав різки дзвінок телефону. Нік інтуїтивно подивився на годинник на руці. Стрілки хронографу Seiko, що світилися зеленим у напівтемряві кімнати, показували десять хвилин на п’яту ранку.

— Слухаю, Нік відповів на виклик айфона.

— Доброго ранку, «Вожай»! Чекаю Вас не пізніше ніж за годину у себе в офісі, адресу Ви знаєте, – відповіли у слухавці.

Цей голос, Нік впізнав би з тисяч, будь-якого часу доби та у будь-якому стані… Полковник Жослен Бомон, керівник відділу №44 спеціальних операцій за кордоном французької секретної служби

— Так.. але…, - Нік, намагався продовжити діалог, але у слухавці пролунали гудки відбою.

Нік повільно опустив телефон. Раптом він відчув теплий погляд.

Марі, ще сонна, дивилася на нього. Її волосся було скуйовджене, а губи розтяглися в ледь помітній усмішці.

— Хто це був? – запитала спросоння Марі.

Нік нахилився і швидко поцілував її, перш ніж піднятися з ліжка.

— Спи ще, люба! Сурми кличуть! І мені треба на роботу…

— В таку рань?.. Та ще й у вихідний? Ким ти працюєш?

— Я нянька, бебісіттер… Й мої роботодавці, батьки, дуже нервують, коли я запізнююсь…

A bienot, mon cheri, - вигукнув Нік, зачиняючи за собою двері.

І в ту ж мить вираз обличчя Марі змінився. Її очі, ще кілька секунд тому сповнені ніжності, потемніли, губи стиснулися у тонку лінію, а від сліду усмішки не залишилося й натяку. 

— Ти навіть не уявляєш, як скоро ми зустрінемось… Маю надію, що ця зустріч стане для тебе останньою.